Коридорами палацу бігла служниця: «Допоможіть, допоможіть, пані вбиває свою дочку!» — кричала вона, не тямлячи себе від жаху. Через пару хвилин стража увірвалася в залу, де королева Фредегонда схилилася над скринькою з коштовностями і, прищемивши дочки голову важкою кришкою, гнівно вигукувала: «Ось тобі, невдячна, все моє багатство, забирай!».

Воїни завмерли біля дверей: втрутитись було страшно! Фредегонда славилася своєю жорстокістю і гнівити її побоювалися.

Про раннє життя «кривавої королеви» Фредегонди нічого не відомо. Мабуть, вона народилася близько 545 року, і їй було трохи більше десяти років, коли вона – маленька служниця в свиті королеви Аудовери – змогла привернути увагу її чоловіка короля франків Хільперіка I.

Фредегонді не знадобилося багато часу, щоб стати наложницею монарха, а потім вона планомірно почала прибирати владу до своїх рук. Через кілька років заповзятливій служниці навіть вдалося домогтися висилки Аудовери, хоча вона і була матір’ю трьох синів Хільперіка.

За легендою, користуючись відсутністю короля при дворі, підступна Фредегонда вмовила Аудовер самостійно взяти новонароджену дочку на руки після хрещення в купелі. Робити це мала хрещена мати, але з якоїсь причини знайти відповідну на цю роль жінку на той момент не змогли.

Таким чином, згідно з релігійними законами Аудовера ставала кумою Хільперіка, що унеможливлювало їх шлюб. Король, незважаючи на всі його гріхи, був людиною глибоко релігійною, а тому, страшно розгнівавшись, відіслав дружину до монастиря.

Очевидно, на той момент вплив Фредегонди на короля ще не був таким абсолютним, яким воно стало пізніше: Хільперік, попри всі надії, одружився зовсім не з нею, а з іншою жінкою на ім’я Галесвінта. Нова королева була сестрою своячки Хільперіка, Брунгільди, дружини його брата Сігіберта I.

Фредегонда появі ще однієї суперниці, м’яко кажучи, не зраділа. Недовго думаючи, вона намовила Хільперіка позбутися неугодної дружини, що той і зробив, наказавши задушити Галесвінту уві сні.

Тепер уже Фредегонді ніщо не заважало стати королевою, і лише через кілька днів після трагічної загибелі Галесвінти Хільперік поєднувався з нею узами шлюбу. Брунгільда, дізнавшись про те, що трапилося з сестрою, прийшла лють і пішла на Фредегонду та Хільперіка війною. Кілька десятиліть тривали їхні криваві чвари, під час яких було вбито і Сігіберта — чоловіка Брунгільди.

Фредегонді вдалося надіслати до нього двох найманців, які хитрістю проникли в табір і закололи Сігіберта змащеною отрутою кинджалом. Після цього Брунгільда ​​захопили в полон, але незабаром відпустили на волю.

Фредегонда на вбивстві диверя не зупинилася: вона нещадно розправлялася з усіма, хто міг представляти їй найменшу небезпеку. Першим упав син Хільперіка від першого шлюбу на ім’я Меровей, який одружився з Брунгільдою, потім загинула і вже майже забута всіма Аудовера, за ними пішли й інші нещасні, що стали на шляху королеви.

Фредегонді навіть вдалося отримати вигоду зі смерті власних дітей: швидше за все, малюки загинули в результаті епідемії, що бушувала, але королева звинуватила в їх смерті свого єдиного пасинка, що ще залишився в живих, — Хлодвіга.

Фредегонда стверджувала, що він був причетний до темного чаклунства, яке забрало життя її синів. У результаті мати наложниці Хлодвіга спалили на багатті, а його самого відправили на заслання, де й убили.

Хільперік дивився на звірства дружини крізь пальці, впевнений, що його вона не чіпатиме. Фатальна помилка коштувала королю життя: зосередивши всю владу у своїх руках, Фредегонда позбулася і його. Говорили, що Хільперік помер від рук коханця своєї дружини, майордома Ландеріка… Утім, деякі історики причетність королеви до загибелі чоловіка заперечують.

Як би там не було, у 584 році Фредегонда стала регентшою за чотиримісячного сина Хлотара II. Щоб збільшити шанси хлопчика зберегти престол, вона викликала брата свого чоловіка, короля Гунтрамна. Вісім років той правив франками, після чого помер, і Фредегонда, вислана з двору, повернулася назад і знову взяла кермо влади в свої руки.

Королева мало поступалася чоловікам, показавши себе відважним полководцем: вона особисто брала участь у битвах проти нападу армії короля Хільдеберта, сина Брунгільди. Спроба підіслати до нього вбивць, як раніше до його батька, успіхом не увінчалася, зате Фредегонді, за допомогою військової хитрості, вдалося розбити його військо.

Приблизно тоді ж жертвою кривавої королеви став і єпископ Претекстат, раніше відправлений нею ж у вигнання за те, що він благословив шлюб Меровея з Брунгільдою. За наказом Фредегонди священнослужителя смертельно поранили у церкві.

За переказами, королева з’явилася в опочивальню до вмираючого Претекстату і продовжила глузувати з нього, за що була проклята. Щоправда, навряд чи Фредегонду це дуже засмутило.

Не складалися у Фредегонди відносини як з її противниками, а й із власною сім’єю. За твердженням хроністів, між королевою та її дочкою Ригунтою траплялися і сварки, і навіть бійки. Нібито одного разу Рігунта посміла дорікнути матір у її простому походженні, і тоді Фредегонда в серцях мало не вбила доньку кришкою від скрині.

Перед самою своєю смертю в 597 році Фредегонда почала наступ на синів Хільдеберта II, але не змогла довести почате до кінця, оскільки несподівано померла. Пішла кривава королева тихо і мирно, у своєму ліжку. А ось її головній супротивниці, Брунгільді, так не пощастило: вона потрапила до рук сина Фредегонди, Хлотаря II, який успадкував престол, і смерть її виявилася страшною.