Борис приїжджав до мами щорічно, на її День народження. Жив він за кілька тисяч кілометрів від неї, частіше не виходило. Дружину Лілю він не брав із собою, мама не ладнала з нею через те, що Ліля сказала, що Борис безплідний. Мама відмовилася в це вірити, і звинувачувала у всьому Лілю.
Проживши 7 років у шлюбі, у них ніяк не виходило зачати дитину. Пройшовши перевірку, з’ясувалося, що Борис не може мати дітей. Обидва засмутилися, але вирішили, що значить така доля у них жити без дітей.

Приїхавши до мами, Борис одразу пішов у магазин по продукти. Біля прилавка стояв хлопчик років 6 і брудними рученятами вважав монетки на долоні. Одягнений він теж був неохайно, у брудних шортах та майці. У Бориса чомусь здригнулося серце побачивши цього пацаненка.
Він був схожим на нього в дитинстві. Такий самий світлий, кучерявий чуб, блакитні очі.
– Хлопчику, скільки тобі не вистачає, давай додам?
– Мені багато не вистачає, 45 рублів, я морозиво хотів купити.
– А як звати – то тебе?
– Сашенька…

– На ось тобі, Сашенько, 50 рублів, купуй морозиво і біжи додому, мамка мабуть шукає тебе
– А в мене немає мамки, померла нещодавно. Батька в мене й не було ніколи, мамка казала, хороша людина була, та померла ніби ще до мого народження. Я з бабусею залишився, а вона того… П’є.
Борис дав йому грошей, і той, радісно купивши морозиво, утік. Купивши продуктів, Борис йшов додому, думаючи про Сашенька, що на нього чекає в житті. Прийшовши додому, він вирішив спитати у матері про нього
– Ма, а ти випадково не знаєш хлопчика Сашка, років шести. У магазині зустрів його, грошей на морозиво не вистачало. Весь брудний і недоглянутий, що там з матір’ю трапилося?
– Ох, Борю, знаю я Сашка. Нещасливе життя в нього. А мати його ти знав, твоя однокласниця Свєтко. Замолоду ще дівка випивати почала, та це й не дивно, мати її та батько все життя п’ють.
Коли Світлана з пузом почала ходити, ніхто так і не зрозумів, хто батько дитини, вона навіть матері не говорила, нагуляла десь. Ох, любила ж вона Сашка, пити кинула, працювати пішла, щоб грошей вистачало. Сашко завжди чистенький та доглянутий був.
А Свєтку струмом убило на роботі, нещасний випадок. Мати її з горя зовсім з котушок злетіла, у запій йде. Пацаненка наче в дитбудинок оформляють, щоб він там у школу пішов. Жаль мені його, такий гарненький, тебе нагадує в дитинстві.
Борис, природно, пам’ятав однокласницю Світлану. Вона була його першою жінкою, шкільною любов’ю. Після школи розійшлися їхні шляхи – доріжки, Світлана вийшла заміж, розлучилася, і залишилася жити з батьками.

Востаннє Борис її бачив 7 років тому, коли він приїжджав до мами. Він тільки-но почав зустрічатися з Лілею. Зі Світлою випадково зустрівся на вулиці, пішли в кафе, поговорити про життя. Вранці він прокинувся біля Свєти вдома.
Борис невиразно пам’ятав, як пройшов той вечір. Вони випили у кафе, довго розмовляли. Він сказав їй, що зустрічається з дівчиною, вона розповіла, що ніяк не зустріне нікого, схожого на нього. Жала, що не склалося у них із Борисом.
Тут Бориса осяяла здогад. Сашеньці 6 років, він зустрічався зі Світлою 7 років тому, хлопчик може бути його сином. Але тут Борис згадав, що безплідний, так, принаймні говорив йому лікар.

Борис цілий день думав про це. Сашенька копія він у дитинстві, терміни збігаються, а раптом лікар помилився, і Борис може мати дітей? Він вирішив перевірити це, здавши аналіз на ДНК. Для цього йому потрібне було, наприклад, волосся Сашка.
Купивши цукерок, фруктів Борис пішов додому до Світлани. Двері відчинила її п’яна мати. Вона не впізнала Бориса, довелося йому представитися
– Здрастуйте, Маріє Єгорівно. Я Борис Поздняков, однокласник вашої дочки, не пам’ятаєте мене? Зайшов ось дізнатися про Світлану, кажуть, у неї синочок є?
– Борько, ти що, постріл? Не впізнала тебе, змужнів як, розібрався. Проходь.
Свєтка моя померла, нещасний випадок на роботі. Залишила мені Сашка, а що я сама можу, дід наш помер, от і маємося тут удвох. Хто батько пацана, я не знаю, Світлана не хотіла нікому говорити, боялася, що батько забере у неї сина.
Я міцно випивати почала з горя, Сашка шкода, звичайно, росте, як бур’ян. Приходили служби всякі з перевірками, хочуть його до дитячого будинку відправити, а я й не проти. Там він хоч доглянутий буде, та нагодований.
Тут із кімнати вийшов Сашко.

– О, дядько, це Ви? Ви по гроші прийшли? А я їх витратив тоді, вибачте.
– Та ні, Сашенько, я ж тобі від щирого серця допоміг тоді. Слухай, а підемо погуляємо, я тобі солодощів куплю, підстрижемо тебе.
Сашко зрадів такій пропозиції. Бабуся відпустила спокійно. Борис купив Саші новий, гарний одяг, футбольний м’яч, пакет із солодощами. Хлопчик ніколи не бачив такої кількості цукерок та шоколадок.
У Бориса щеміло серце від жалю до цього хлопчика. Він відвів його в перукарню, і непомітно підняв з підлоги клаптик Сашиного волосся. Очі Саші сяяли щастям, він радів такій увазі, подарункам. Попрощавшись із хлопчиком, він обіцяв відвідати його ще.
Приїхавши додому, Борис відніс волосся для перевірки ДНК. Йому хотілося вірити, що Сашко його син, то він прикипів до цього хлопчика. За тиждень Борис приїхав за результатом.
Тремтячими руками він відкрив конверт.