– Ти просто не любиш моїх подруг, – надула губки Віка, намагаючись викликати у Дениса почуття провини.

Так, це була її улюблена фраза. Щоразу, коли заходила суперечка про візити до будинку Лізи та її сімейства. Денис у цих суперечках намагався відстояти особисті межі їхньої родини і, що найважливіше – далеко не гумовий бюджет. Віка ж намагалася зберегти статус кво, не гребуючи при цьому навіть заборонених прийомів.

— А до чого тут твої подруги? – Спробував тиснути на здоровий глузд Денис. – Я нічого не маю проти приходу Олі чи Свєти. Навіть із дітьми. Навіть у неділю вранці, ми все одно рано встаємо. Але Ліза – це верх нахабства і терпіти її у своїй оселі я не хочу.

— Дім наш, спільний. Іпотеку разом платимо, а отже – і маю право голосу. Я ж не говорю тобі про те, щоб ти перестав запрошувати Льошу зі Степом?

— Це інше, а не… — почав сперечатися Денис.

Довести що-небудь Віке було справою згубним. Найцікавіше, що закохався він у дівчину саме через її впертість та цілеспрямованість. Тож тепер пізно намагатись щось виправити. Чи не розлучатися з коханою дружиною через те, що до неї додається не особливо розумна, нахабна і сварлива подружка з усім сімейством? Підсвідомо Денис все ж таки сподівався, що рано чи пізно до Вікторії дійде: подібна дружба не приносить їхній родині нічого, крім проблем, і так не повинно бути. Але поки що цей момент не настав.

Ліза була вікін подругою з часів старшої школи. Як і інші «дівчата», які періодично приходять до них у гості, часом уже з чоловіками та дітьми. Ось тільки інші «дівчата» ніколи не з’являлися з порожніми руками, тоді як Ліза вміла лише брати. А ще вимагати та просити. І справа була не лише в грошах.

Так, Віка виправдовувала подругу її важким фінансовим становищем. Ну так і в Олі воно несолодке! Між іншим, Оля поодинці на зарплату вчительки та підробітку тягне себе, пенсіонерку-мати та двох дітей. І, на відміну від Лізи, яка народжувала дітей буквально «в нікуди», Оля справді заслуговувала на жаль, оскільки стала жертвою обставин. Якось не припускає людина, заводячи двох дітей з люблячим чоловіком, що той раптово важко занедужає і менше, ніж за рік, згорить, залишивши сім’ю. Адже дітей уже не діти нікуди. Ось це – справжнє лихо. А єдиною бідою Лізи була відсутність мізків.

— Ось поясни мені, будь ласка, як можна, почувши від мужика, що «ця дитина мені не потрібна», на блакитному оці будувати плани, що «ось зараз я народжу, вона побачить, передумає, і все в нас буде добре». І як можна так вчинити тричі? – дивувався Денис, раз-по-раз намагаючись довести дружині, що в її подруги немає ні логіки, ні здорового глузду. Та й мозок, зважаючи на все, тільки спинний.

— Денисе, ти не знаєш усієї історії. Не треба засуджувати людину просто за те, що вона трохи помилилася.

Забавно, що зайди розмову про рандомну жінку, Віка висловилася б з приводу подібної поведінки набагато жорсткіше. Сама, пам’ятається, критикувала колегу, яка «залетіла» від заможного мужика, сподіваючись на матеріальну допомогу. Але коли подібне провертала улюблена Лізонька – чомусь нічого поганого у вчинках подруженності Віка не бачила. І Дениса це дратувало. Просто неймовірно, насправді.

Бісило, що Ліза постійно приходила до них у гості з порожніми руками. Чому все та ж Оля, яка не має особливих грошей, притягла їх синові на день народження недорогу шоколадку, листівку та саморобну м’яку іграшку, від якої трирічна дитина була в захваті? Чому для їх новонародженої доньки були пов’язані гачком п’ять пар пінеток, та ще й подарована недорога пляшка для годування (ось що дійсно завжди знадобиться)? Чому Світлана, яка також не має особливих засобів, завжди притягувала з собою хоч банку домашніх солоних огірків «до столу», щоб не йти з порожніми руками? Адже в неї ще гірша ситуація: сама платить іпотеку, виховуючи при цьому дитину, з якою її покинув колишній чоловік. Людина немає за фактом свого житла, та вона і городом займається, бо не може собі дозволити все необхідне в магазині купувати, але коли в гості йде – обов’язково хоч якусь дрібницю, а прихопить.

Та й Денис із Вікторією. Різні в них були часи. Після народження сина він раптово без роботи залишився і півроку нове місце шукав, перебиваючись випадковими підробітками. І все одно знаходив гроші, якщо йшов кудись до друзів, щось символічне захопити в подарунок або до столу. Та й Віка не відставала у цьому питанні.

І ось на тлі цього атракціону дотримання елементарних норм етикету вимальовується вся така Ліза. Яка ніколи не принесе і пачки печива до столу, на дні народження ходить без подарунків, ну а якщо планується спільний похід кудись – під шумок намагається пробратися в компанію на халяву, щоб за неї заплатив хтось інший (як правило, Віка або Оля). Бридко було Денису від присутності в оточенні такої людини. Виховання давалося взнаки, звичайно – батько привчив зневажати халявщиків. Але і здоровий глузд підключався, підказуючи, що якщо ніякої користі від людини немає – треба тримати її подалі. А користі не було. Ні матеріальної, ні моральної взагалі ніякої. Але Віка чомусь подружжені терпіла і привечала, мабуть, рожеві окуляри з часів старшої школи прилипли до голови і злазити не хотіли.

Крапку в цих відносинах несподівано поставила Ліза. Причому з власної дурості. Почалося все, звісно, ​​з чергового свята. Раніше ця жінка в принципі не запрошувала гостей, хоча подарунки приймала охоче, але цього разу незрозуміло, чому закликала всю компанію до ресторану. І Денис філеєм відчував, що буде в цій усій історії якийсь каверз, але навіть не уявляв, який саме.

— Подарую від нас двох десятку. Ліза попросила, щоб грошима дарували, не купували нічого, — метушилася Віка, обираючи в магазині симпатичну листівку-конверт.

Денис міг би сказати, що десятка для Лізи буде занадто жирно, але вважав, що у світлі ситуації подібне звучатиме і зовсім некоректно. Навіть якась частина душі натякнула (чомусь голосом Вікі), що люди можуть виправлятися та визнавати свої помилки. І якщо таке сталося – ні до чого зараз ворушити старе.

У «день ікс» обоє прийшли в ресторан точно до вказаного часу. Ошатні, Віка ще й нафарбована, та з зачіскою із салону. Дениса змусили поголитися і вперше в житті проконтролювали, щоб він не надів різні шкарпетки. Можна подумати, у нього є ці самі «різні шкарпетки»… Він же розумний – купив одразу пак на сорок пар і зносу їм тепер немає. І плутанини ніякої. Ех, Віка, Віка, не зрозуміти тобі чоловічу життєву мудрість…

Олю та Світлу довелося трохи почекати. Поки чекали, познайомились із ще трьома людьми, як виявилося, колегами Єлизавети. Побалакали «за життя», обговорили природу-погоду та все, що можна було. Ну а після прибуття відстаючих розпочали, власне, офіційну частину заходу. Офіціанти принесли меню, роздавши його всім присутнім. Це викликало у Дениса подив просто тому, що зазвичай у таких випадках всі страви організатори замовляли заздалегідь. Хоча б тому, що серед гостей могли знайтися люди, які вирішать «відірватися на халяву», як востаннє… Так, так само, як це зробила одна з колег Лізі.

Вони з Вікою замовили собі по салатику та напою, схожим чином надійшли і Оля зі Світлом. А ось колеги не дрібнилися, за півгодини посиденьок утоптавши по п’ять страв кожна. Якоюсь частиною душі Денис, звичайно, зловтішався, адже Лізі давно не заважало опинитися на їхньому місці. Але з іншого боку – не на своє свято ж.

Втім, зауважень Денис нікому робити не став. Не його друзі, не його свято, не йому правила встановлювати. А ось Ліза, здавалося, зовсім не бачила жодної проблеми. І Денису б запідозрити щось недобре, але він рішуче не міг зрозуміти, де тут може критися каверза. Хіба що Ліза намагається задобрити своє оточення перед тим, як набрати грошей у борг (вкотре).

Усе прояснилося, коли офіціанти принесли рахунки. Саме рахунки – перед кожним гостем на стіл було покладено книжечку з чеком на все замовлене.

— Загалом, дякую всім, що прийшли, було дуже приємно посидіти. Я побіжу, у мене ще справи є, не нудьгуйте, – широко посміхнулася Ліза. Денис подумки зітхнув і перезирнувся з Вікою. Немовби говорячи дружині, що цього слід було чекати. Вікторія лише знизала плечима, хоча обличчя її було похмурим.

— То ви що мені принесли? Це чому такі гроші?! – пролунали крики з боку трьох колег Єлизавети. Вікторія та Денис на продовження скандалу не залишилися – розплатилися за своїм рахунком та поспішили забратися. Аналогічно вчинили Оля зі Світлою, а як там викручувалися колеги іменинниці – їх не хвилювало.

— З одного боку — і шкода їх небагато, з іншого… Ну, ти бачив, як вони всього набирали? Таке відчуття, що прийшли на свято суто заради того, щоб поїсти за чужий рахунок.

— Ага, як Ліза кожні вихідні до нас приходить, та ще й чоловіка з дітьми бере, — підтакнув Денис. Не втрачаючи нагоди знову кинути шпильку на адресу подруги дружини.

– Ти знову починаєш? – Почала була Вікторія. Але раптом осіклася і глибоко зітхнула. – Знаєш, а вона навіть не попередила, що банкет буде за рахунок гостей, так би мовити.

— Ну, свою їжу вона сплатила, можна сказати – виросла над собою.

— Ти знову приколюєшся?

– Ага, – кивнув Денис. – Це мій захист від навколишнього дурдому, ти ж знаєш. А якщо серйозно… Ти все ще продовжуватимеш дружити з нею? Вік, нас запросили на свято, а за фактом, замість свята ми просто пообідали в ресторані в не найкращій компанії, та ще й на десять штук «схудли». Воно тобі взагалі треба? До речі, Олю зі Світлою вона так само «розвела», і не посоромилася, хоча в них у самих із грошима не особливо. Чи потрібна тобі така людина в оточенні?

— Я подзвоню їй, скажу, щоб більше не приходила до нас.

— Моя ж ти заінька! Моя ж ти розумниця! От би ти завжди такою розумницею була і відразу подібні рішення ухвалювала. Ну, бажано до того, як з нас якийсь паразит витягне час, гроші та інші ресурси.

— Ой, все, Денисе, не починай!

— Та я й не закінчував, — помітивши, що в очах подружжя замиготіло небезпечне вогні, Денис підняв руки в захисному жесті. – Все-все, мовчу.

Того ж вечора відбулася важка телефонна розмова, в якій Віка попросила Лізу більше ніколи не зв’язуватися з нею.

– Це з чого раптом? Стільки років товаришували-дружили, а потім ти раптом образитися вирішила на якусь дрібницю? – Не зрозуміла “подруга”.

– Не дрібниця. Денис сказав, що не варто терпіти у житті паразитів. І після того, що сталося на твоєму дні народження, я з ним згодна. Усього хорошого, Лізо, більше мені не дзвони.

Віка поклала трубку, проігнорувавши протестуючий крик, і одразу ж внесла Єлизавету до чорного списку. Дві інші подруги у цьому конфлікті теж зайняли бік Вікторії, тож спілкування з ними Ліза теж обірвала. Втім, вона його і раніше з ними не особливо підтримувала, адже зі Світлани та Олі особливо не було чого взяти. А ось Денис та Вікторія довгий час були її «годівницею». Зрозуміло, що жінка сильно образилася. І навіть серйозно заявляла у колі спільних знайомих, що Віка та Денис ще самі до неї миритися прийдуть. Ось тільки вони, звичайно, нічого подібного робити не збиралися.