Ольга відчинила двері квартири та увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор. «Оль, ти? Увечері в клуб зганяємо? Тільки дрібну відвези батькам!
Ольга відчинила двері квартири та увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор. «Оль, ти? Увечері в клуб зганяємо? Тільки дрібну відвези батькам!
– крикнув він, не виходячи звідти. «Мамочка прийшла! Привіт!», — із кімнати вибігла п’ятирічна Маша і обняла її за ноги. Ти як? Ви поїли?», — Ольга пройшла на кухню.
У мийці стояла порожня тарілка з-під пельменів, на столі валялися якісь упаковки з-під напівфабрикатів.«Ти їла?», – нахилилася вона до Маші. “Тільки сік допила з учора залишався”, – тихо відповіла дівчинка. Відчуваючи, як усередині все закипає, молода жінка пройшла до зали. «Лішо, що за справи? Я ж тобі сказала, сходити в магазин, ти сьогодні зарплату отримав. Купити поїсти!», – випалила вона. . . «А я й купив. М’ясо там ще у заморозку. Щось зварив собі. Чо за паніка?», — він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно зводили з глузду.— Льоше, ну треба було молочне, соку, фруктів якихось.
Вона що, пельмені твої їстиме? Дитина це, Льоше! — намагаючись не дратуватись, почала пояснювати Ольга.З Олексієм вони почали жити нещодавно. Вона переїхала до нього у квартиру. Подружки заздрили: красень зовні, із гарною роботою, машиною. 27 років (самій Ользі було 30). Чи не одружений.Ольга теж була гарна — зовнішність у стилі Барбі, висока, білява, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя. Хотілося мати поряд принца. Щоб і зовні добрий, і за душею щось було.Планку другої половини в неї було завищено. Досить і того, що одного разу друг покинув її вагітну і зник у невідомому напрямку.Тепер вона гідна найкращого!
Так Ольга й міркувала.Щоправда, дізнавшись про існування дитини, Олексій скорчив кислу міну. Але Ольга, закохана, яка не думає про погане, списала це на те, що він ще молодий. А Маша, покохає він її.Із батьками Льоша поки не знайомився. І коли вона несміливо зробила спробу запросити до себе маму та тата, відрізав:— Оль, ну давай хоч позвикнемося! Ти дочка вже притягла, що зараз. всіх своїх родичів тут збереш?— Ну вони ж не жити, просто дізнатися ближче, — несміливо почала вона.- Ні. Я поки що… не готовий. Трохи зачекаємо, добре? — Олексій ніжно поцілував молоду жінку у носик.І тут розігралася ця сцена.— Льошу, ти просто…. У тебе немає дітей і ти не розумієш. Дитині потрібне інше харчування. Зайшов би, йогуртів там узяв чи ще чогось. Ну нічого, ти звикнеш. Може, знову в магазин сходиш? А то я тільки пару взяла, думала, ти закупився, — почала Ольга.Маша, взявши у мами йогурт, тихенько пішла на кухню. Вона була дуже спокійна, вихована. Ніколи не вередувала, дорослим не докучала. Любила малювати, вбирати ляльок.«Ідеальна дитина», — заздрісно зітхали знайомі. Тут же розповідаючи про капризи своїх чад. Ольга обернулася, щоб вийти за донькою, але її зупинив Олексій.- Чуєш, Оль. А ти що мені сцени влаштовуєш, га? Ми ж начебто домовилися на березі, щоб без цих бабських істерик? –
Він підняв брову.— Які сцени, Леш?.. Ти отримав гроші, пішов у магазин.— Стривай. Я купив, що не так? – насупився він.- Ні, але ти купив для нас. Ти вважаєш, що Маша буде їсти. – Почала вона, але він її обірвав на півслові.— Та я нічого не вважаю! Я для нас і купував! До чого тут взагалі твоя Маша, я не зрозумів?— Як це? Але ж вона… Їй же треба, — Ольга відчула грудку в горлі.— Слухай, як їй треба, ти й купуй. Вибач, але утримувати чужу дитину я не підв’язувався. Спочатку там йогурти-соки. Що далі? Плаття, туфельки, підготовка до школи та інше? Вона мені хтось? Я з якого переляку її спонсорувати мушу, га? Їй батько рідний не допомагає, сама казала, кинув тебе. Ані аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку хочеш повісити? Може, ти їй ще скажеш мене «татом» називати? Знаєш, що я дозволив тобі взяти її до себе в квартиру. Цього мало? Але купувати їй нічого не збираюся. І гроші теж давати. На тебе – так. Хочеш, ходімо купимо тобі, що треба. Косметику, одяг, у клуб сходимо.
Але на дівчинку я не дам жодної копійки, ти зрозуміла? — Олексій стояв поруч і дивився їй у вічі.Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так не поводяться. А вона хвалилася подругам… Що шубку нову купили. Що духи будь-яких марок бере.— Льошу, ти зараз… Ти ось серйозно? – Вона відчула, що плаче.— Оль, не драматизуй, га? Через якийсь некуплений йогурт і сок почала нити. Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати дома сидить, батько один працює. Віддай їй Машку та й годі. Будеш грошей їй давати зі своїх, зрозуміло. І нормально житимемо, — Олексій спробував її обійняти.- Віддати? Та ти при своєму розумі? Вона що, хом’ячок? Леш, ти що несеш? Якщо ти мене любиш, то, моя дитина… Його ти теж маєш любити! – Висунула останній аргумент Ольга.— Маю? Та я нічого тобі не винен! Це ти від когось народжувала, йому ці вимоги і висувай! Говорили мені хлопці, не зв’язуйся. Подивися на себе! Одинак не першої свіжості, з причепом. На ринку наречених найдешевше стоїш! Радуйся, хоч я підібрав! Що ти дивишся мене? 18-20-річних красунь повно! І пальцем клацну, прибіжать. Олю, вдадуться! Тому що вас повно, а чоловіків замало. А ти б зі мною зустрічатися стала, якби я був як Квазімодо? А? І жив би в гуртожитку? Чи взагалі не працював? Ти ж на це повелася! А зараз від мене всесвітніх вчинків чекаєш? Вибач. Не до мене! – І Олексій відвернувся до екрану.Вона не пам’ятала, як вийшла з кімнати, зачинивши двері.- Мам, ти чого? Мамо, ти навіщо плачеш?
Ти й так утомилася на роботі. А зараз плачеш! Мамо, не треба! Я тебе люблю, – шепотіла Маша, витираючи сльози з її обличчя.За годину вони вийшли з квартири Олексія з речами. Та й перевезти їхусі не встигли. Викликали таксі. Таксист, повний, добродушного вигляду, жваво занурив усе в багажник, посадив Машу в дитяче крісло.— Ти чого така серйозна, принцеса? Хочеш соку? Чи яблучко? Бери, воно мите. Дівчина, я вашій дочці яблучко дам? – Таксист повернувся до Ольги, яка нічого не бачила і не чула.- А? Що? Та не треба. Його ж мити треба, — відмахнулась Ольга.— Чи мито вже!.. Вишневий ось.- Ви що? Всім клієнтам соки та яблука роздаєте? Благодійністю займаєтесь? – різко відповіла вона.— Та ні, що ви. Просто в мене зміна скоро закінчується, я додому одразу. А яблука із селища, від бабусі. Вона моєму Кості наклала знову гостинців, тож я й запропонував. Діти ж. Вони завжди смачного хочуть, — нехитро посміхнувся таксист.Маша вичікувально дивилася на матір.— Ну, візьми, — дозволила Ольга.Таксист зашелестів пакетами і простягнув Маші яблуко, сирок у глазурі та шоколадку.- Не треба так багато. Собі залиште, — посміхнулася Ольга.— Там повно. Бабуся у нас. Все балує та балує Костика. Він такий великий у мене, самостійний, вісім років уже. І суп уміє варити, і салати там. Вдома все робить, коли я на роботі. І уроки встигне, і з собакою погуляє. Пекінес у нас, старенький уже, — продовжував розповідати водій під час поїздки.— Дружина, мабуть, відпочиває? З такими чоловіком та сином, — промовила Ольга.— Нема її. Мамки нашої. Ніколи не хворіла, а тут і все. Молода така. Кості тоді лише два роки було, — помовчавши, відповів він.— Вибачте, — почервоніла Ольга.— Та нічого. Ми справляємося якось, — продовжив той.— Ще зустрінете своє щастя, — промовила вона.- Та не думаю. Дівчатам зараз красені потрібні та з грошима. Ну, нічого, нам і так нормально. Звикли вже. Людина до всього звикає. навіть до самотності. Тим більше, у мене син є. Треба заради дітей жити. А кохання, ну ні, так і що робити. Зараз он заїду ще Костику м’ячик новий куплю. Старий кудись зачіпали, — відповів таксист.Біля будинку батьків він допоміг Ользі вивантажити речі. Погладив Машу по голові.— Не сумуйте. Ви прямо як з картинки обидві. Донька на вас схожа. Така ж красуня! Ну, дай Вам Бог всього! – І добродушний таксист поїхав.Вдома Ольга замкнулася у своїй кімнаті. Вона не мала сил навіть нічого пояснювати батькам. Ті малювали з Машею. І запитань не ставили. Надійшло смс-повідомлення від Олексія:— Коли перестанеш дмухати і дурити, повертайся. Але ж на моїх умовах!Ольга занесла його до чорного списку і проридала всю ніч. Наступного дня знайшла сили поговорити з матір’ю.- Доню! Він нехай як хоче, так і живе, справа особиста. Але те, як він до твоєї дитини ставиться? Ні, з такою людиною жити не можна! Маша золота дівчинка! Як вона може стати на заваді? Принцу зраділа? Ну біжи до нього, а дівчинку лиши нам! Як він радив! Чи зможеш так? Потрібно, щоб чоловік вас обох любив! Захищав! Оберігав, дбав! І чому дитина – це причіп? Це маленький чоловічок, надія, опора.
І не він вас бере, а ви його! До себе в серце пускаєте! Дивись спочатку, як до дочки твоєї ставляться! Це і буде показником любові до тебе! А що ти захоплювалася, що красень. Оленько, з обличчя воду не пити! — мама поцілувала Ольгу і пішла на кухню пекти з Машею пиріжки.Через два тижні, виходячи з Машею з магазину з пакетами, Ольга почула, що хтось торкнувся її плеча. Обернулася. Той самий таксист. А поруч із ним — темноволосий сіроокий хлопчик. З ямочками на щічках. зовсім не схожий на батька.— Здрастуйте! А ви теж за покупками? — усміхнувся чоловік.— Так… гуляли геть. Маші треба було дещо з одягу купити. Але вона хотіла пальто в квіточку літню, а тут такого немає, — відповіла Ольга.— Я знаю, де є, тітка. Ми там куртку мені купували. І саме мама з дівчинкою на зразок вашої, маленької, купували таке! – відповів хлопчик.— Костю, ну що ти, вони знають, де! — намагався втрутитися батько.— Та гаразд, скажи, куди йти треба? – посміхнулася Ольга.- Навіщо йти? Ми з папкою на машині. Довеземо вас. Давайте я сумки понесу ваші! — Костя взяв із рук приголомшеної Ольги пакунки.— Так… Не представилися щось. Мене Михайло звуть, – сказав таксист.- Ольга.Дорогою Костя розповів, що вони сьогодні з татом картоплю робитимуть у бабусі на багатті за будинком. І шашлики. І якщо Ольга хоче, то може прийти. Разом із Машею.— Що то за чоловік з тобою був? У торгового? Товстий такий! – Зателефонувала їй увечері подруга.- Він не товстий. А дуже добрий. Михайло це, – відповіла та.Ольга та Михайло одружилися за півроку. Чоловік все робить для сім’ї. Він любить Машу, як рідну дочку. Костик у всьому допомагає дівчинці та новій мамі.— Як королева почуваюся!.. Не думала, що відразу знаходжу сім’ю і мене так любитимуть мої хлопчики!Але вона задоволена. Михайла та його турботу гідно оцінила. Той багато працює. Накопив їй та дітям на путівку.— А вдвох потім поїдемо! Головне – зараз ви відпочинете! – Усміхається він.Він просто дуже любить свою сім’ю, цей простий і зовсім не ідеальний зовні чоловік.Тисні «Подобається» і отримуй лише найкращі пости у Facebook ↓