Рубрика:

Я завжди виховувала дітей, що красти – це погано. Навіть брати цукерку чи печиво з кухні без дозволу не можна.

Однак, нещодавно мої діти пограбували сусіда. І, знаєте, вперше в житті я щиро пишаюся, що Софійка і Пашка пішли проти настанов. 

У нашому будинку десь 2-3 місяці тому поселився один мужчина. Старший, десь під 50-ть на вигляд. Такий весь з себе кавалер галантний, що нема ради. Всім сусідками двері відчиняє, вітається, коли бачить їх на дворі. Раз одній бабці Нюрі з 8 поверху допоміг сумки підняти, бо ліфт тоді не працював. 

– Ну що за мужик? Просто джентльмен, – щебетали бабусі-пліткарки щоразу, як бачили “Сємьонича”.

Чому саме так? Сємьонич – то кличка сусіда через своїх товаришів-пияків. Чоловік живе на нашому поверсі та щовихідних влаштовує п’янки-гулянки. Неможливо заснути через крики, лайку, інколи долинають звуки розбитого посуду та штурхань. Видно, що без мордобою там застілля не обходяться. 

Що я тільки не робила – грюкала кулаками та ногами у двері, погрожувала поліцією та сварилася. Але все на марно, в Сємьонича шоу-програма не закінчувалася. Сусідів у нашому під’їзді мало, бо більше виїхали закордон чи в інші області, коли війна почалася. 

Мій чоловік на Сході воює, та і не знати, коли в нього буде відпустка. Хоча в Петра вже кулаки чухалися – так сильно хотів поговорити з Сємьоничем. 

А ще в нашого сусіда-пияка було цуценя. Таке мале, смішне, копія пса з фільму “Білий Бім чорне вухо”. Коли у Сємьонича були дні протрезвіння, то часто гуляв з цуценям на вулиці. Тільки от тваринка часто вночі скавчала, наче плакала, бо хотіла порятунку. Особливо вночі, коли у сусіда була чергова гулянка. 

Одної ночі я прокинулася від дивного скреготу з дверей. Перелякалася, думала, що то грабіжники. Але ні. На килимку тремтів та скавулів…Сьомка (таку кличку дали сини). 

Як виявилося, малюк за щось накосячив і сусід його просто вигнав. На секундочку, вже листопад, вночі мінусова температура і в будинку дуже холодно. Я забрала песика додому, підігріла молока, постелили під батарею, аби той відігрівся. Правда, довелося повернути пропажу сусідові, бо Сємьонич весь час шукав песика. 

Але побиття бідолахи не закінчувалися. І от нещодавно повертаюся додому, а Софія і Пашка одразу вибігають з кімнати, прикриваючи двері. 

– Що там ховаєте?

– Нічого! 

– А якщо чесно!

– Нічо! – стоять, партизани, бояться секрет розповісти.

– Якщо не скажете – місяць без приставки будете жити. Або два! – застосовую “важку артилерію, аби зізналися. 

– Мамо, ти лиш не кричи. Але ми дещо вкрали…

Уява малювала страшні картини – у школі обікрали однокласників. Чи в столовці! Чи ще гірше – у завуча чи директора! 

Але з кімнати вибігає… цуценя Сьома. 

– Ми поверталися зі школи. А на лавці Сємьонич спав…

-….А він змерз дуже і трусився!

– Сусід?

– Ні, цуценя. Тому ми перерізали повідець швидко та забрали Сьомку. Мамо, будь ласка, можна його залишимо?! Будь ласка, ми будемо посуд мити і прибирати і ще добре будемо вчитися, тільки не віддавай Сьому геть!

Не знала, хто більше скавулить – діти чи цуценя. І в якийсь момент мені так приємно стало за Софійку та Павлика. Хоча мала їх покарати, що вкрали тваринку в сусіда. Але вони ж зробили добре діло, врятувати песика.

Звісно, Сьомка залишився у нас. Ми відвезли цуценя до ветеринара. Як виявилося, в малюка була низка вага, кліщі та блохи. Полікували Сьомку та відвезли до свекрухи в село, йому там в рази краще.  

А Сємьонич перше ходив та шукав цуценя, навіть оголошення розклеїв. Але після чергової гулянки та “білочки” забув про свого песика. 

Нещодавно карма настигнула сусіда – виявляється, він мав якісь великі борги в банку і заставив квартиру. Ну а так, як гроші ніхто не повертав (бо все витрачали на горілку), Сємьонича виселили геть. 

Тепер у нас є вірний друг Сьомка та спокій вдома! І все завдяки моїм золотим діткам. Добре, що Бог послав мені донечку та синочка з великими серцями.