Римма соромилася зізнатися батькам, що працює у піцерії кур’єром. Вона викочувала з гаража моторолер брата Олександра, який служив у армії, і на ньому розвозила піцу замовникам.

Цього вечора замовлення у Римми було останнім, але в іншому районі Москви. Вона вже додому зібралася, але її вмовили. Замовниця повідомила, що вагітна, і раптом їй піцу захотілося. Але як відмовити, і Римма поїхала.

Молода жінка, що відчинила двері, не обманювала, що вагітна, оскільки замовлення зробила вже після роботи піцерії. Вона притримувала рукою недбало запахнутий халат, і її розпатлане волосся свідчило про те, що вона щойно встала з ліжка. Її округлий живіт був добре помітний.

— Мишко, йди заплати дівчині, а мені дуже хочеться з’їсти шматочок цього дива, — і вже потяглася за коробкою, не втримавши халат, а під ним Римма не побачила білизни і зніяковіла недбалість вагітної жінки. Опам’ятавшись, замовниця виправила свою помилку.

З кімнати вийшов чоловік, поправляючи те, що, мабуть, спішно вдягнув.

— Папка, а що ти робиш у шортах у чужій квартирі? — зміркувавши, Римма обмерла і впустила піцу.

Він дивився на дочку, не миготивши. Ось так Римма застала батька зненацька.

Отямившись, дочка поспішно вибігла з квартири і, осідлавши свій двоколісний транспорт, рвонула з місця. На подвір’ї було темно і безлюдно. Згорнувши на проїжджу частину, вона зупинилася. По спині пробіг холодок, а потім її кинуло в жар. Але залишатися біля цього будинку зовсім не хотілося, і вона поволі виїхала на дорогу.

Вже біля свого будинку, звернула до гаражів і закотила свій моторолер у ворота, які вже відчинила. Там вона сіла на старий диван і додому йти не хотілося.

З’явився батько, а він приїхав своїм автомобілем і, увійшовши в гараж, присів поруч.

— Доню, я винен, але мама не повинна знати про це. Їй не можна хвилюватись після складної операції на серці.

— Згадав про маму? То навіщо тобі потрібна та молода? Вона ж мого віку.

— Світлана молодо виглядає, а їй тридцять два роки. З мамою ми вже не маємо близьких стосунків після тієї операції, та їй і не можна. Вона інвалід, і треба берегтися. Я ще зовсім не старий, і мені це потрібно.

— А дитина тобі навіщо у твоєму віці, тату?

— Випадково вийшло. Світлана вже не сподівалася, коли з чоловіком розлучилася, і ми думали, що таке вже не станеться. Але вона щаслива і розуміє, що я з мамою не розлучуся ніколи, та й змирилася.

— Я не можу тебе судити, тату. Але стосовно мами ти погано вчинив. Ви ж кохали одне одного, і ми з Сашком не просто так народилися. Що ти скажеш моєму братові, коли він із армії повернеться?

— Ти ж не скажеш братові? – Батько поклав руку на плечі дочки.

— Мені шкода маму. Вона цього не переживе. А Сашко у нас дуже запальний.

Вони ще трохи посиділи, Римма вийшла, а батько, загнавши свій автомобіль у гараж, замкнув ворота і подав руку дочці.

— Ходімо додому, кур’єре.

— Так вийшло, тату. Раніше ти мене ще в школі попереджав, якщо не буду добре вчитися, то неодмінно стану кур’єром. Так воно й вийшло з дочкою-трієчницею.

— Будь-яка праця почесна, Риммочка. Значить, у тебе така доля. Але ж є курси. Ти спробувала б повчитися, але не ганяти дорогами. Небезпечно.

— Я, тату, про це подумаю, аж поки не обрала, на кого вчитися.

У сім’ї все залишилося як є. Римма мовчала. Вона не знала, як краще. Вдома хвора мати. А там у батька вагітна жінка. Вона його не виправдовувала. Ситуація була тупикова, але вирішити це завдання, щоб усім було добре, не вдасться. Римма упокорилася і з батьком більше цю тему не порушувала. Він працював на заводі, але мав свою клієнтуру з ремонту від дрібної до складної побутової техніки. Тому добре заробляв і робочий день ненормований. Міг рано вдома з’явитися, а найчастіше після опівночі. Цим він скористався, відвідуючи свою вагітну жінку. Вона спочатку була його замовницею, і так сталося, що у них почалися близькі стосунки, і це не виправити.

Відслуживши Олександр повернувся додому. Вже за вечерею оголосив.

— Сім’я, тут таке діло. Ірочка мене дочекалася, і ми завтра заяву в РАГС подамо, і я одразу до неї переїду. Вона не може залишити батьків. Та й квартира у них більша за нашу.

— Сину, а працювати де збираєшся?

– За спеціальністю. Недаремно п’ять років в інституті відтарабанив.

– Похвально, Сашко. Якщо вирішили, то вам жити, а з весіллям я тобі допоможу.

– Дякую, тату! – І син потис руку батькові.

Олександр визначився, а Римма залишилася з батьківськими проблемами віч-на-віч.

У піцерії Римму доглядав пекар, молодий хлопець Костянтин. Не відразу, але вони почали зустрічатись. Він приїжджий і винаймав кімнату у сімейної пари. Римма розуміла, що Костя зазнає витрат, оплачуючи чуже житло, але не змогла йому запропонувати переїхати до неї просто так. Тому чекала на ініціативу від нього. Одного вечора Костянтин надів Риммі на пальчик колечко.

— Чи не проти вийти за мене заміж?

Римма навіть зраділа. Хлопець він позитивний у всіх відношеннях. Його поважали у колективі, і вона легко погодилася.

Вдома повідомила про це батьків і попередила, що приведе Костянтина знайомитись.

Так уже й Римма влаштувала свою долю, а батько так і жив на дві родини, виховуючи свого маленького сина, але батьком, що приходить, якого йому народила Світлана. Дочка у його життя не втручалася, а була вже від чоловіка вагітною. Та й брат Сашко повідомив, що вони з Ірою чекають на поповнення.

Це сталося на вулиці. Мати Римми вийшла з аптеки, а в неї якийсь хлопчик вирвав сумку і втік. Вона впала, а жінка, яка це бачила, підбігла і хотіла підняти її, але було пізно.

Швидка допомога забрала мати Римми до моргу.

Після похорону батько Римми одразу переїхав до Світлани. Вони уклали шлюб. Римму заспокоювало те, що ніхто з близьких не винний у смерті мами.

Олександр теж упокорився з вибором батька. Та йому було вже не раніше. Ірина йому двійнят народила, і турбот додалося.

Пізніше народилася маленька дівчинка, дочка Римми і Костянтина.

Ось так доля розклала все по поличках.