Рубрика:

П’ятниця, вечір. Я повернулася тоді пізно додому. Дивлюся – а холодильник порожній, навіть хліба на канапки нема. 

На кухню зайшов мій чоловік Данило:

– Привіт, слухай, у мене до тебе є одна така досить серйозна розмова. Є дві новини.

– Добре, але швидко, я дуже втомилася та хочу в душ. І так на роботі завал був повний 

– Дивися, завтра приїде моя мама. 

– На довго?

– Ну… Як тобі сказати..

Цей розгублений погляд Данила та тихий тон означає одне – відповідь мені точно не сподобається і він боїться.

– Навіщо? Ми вже окрема родина, самостійні люди. 

– Бо вона за нами скучила. І врешті-решт, мама хоче нам допомогти.

– В чому? 

– Ну на кухні, вдома. Типу господарство вести, бо тебе постійно вдома нема. 

– Я не мала дитина, сама можу і їсти приготувати, і поприбирати. А ти б міг відкрити холодильник та подивитися, що продуктів нема на вечерю. Добре, що собі піцу замовив! 

– Повір, так буде краще. Тим паче, мама привезе нам гроші! 

Річ у тому, що ми з чоловіком купили квартиру ще до війни. Тільки взимку переїхали. Але через війну її вартість виросла втричі, а, відповідно, виросли і борги, адже ми все купували у доларах. Тому загрузнули у боргах та кредитах. Звісно, гроші у нас є, але їх все одно не вистачає. Тому крутимося, як можемо.

– Тобто? Твоя мама продала свою квартиру чи що?

– Ну так. Вона віддає всі гроші нам, аби ми заплатили за кредит і спокійно жили. 

– Добре, добре. А яка друга новина?

– Мама переїде до нас жити з Дімкою.

Діма – молодший брат чоловіка. Не можу нічого доброго про нього сказати, чесно. Часто хуліганив у класі, змінив за останній рік три школи, бо всюди виганяли геть. Навчається кепсько, навіть репетитор не допоміг. Що з нього вийде – я не знаю, чесно. Але точно не хороша людина, повірте. Йому вже 16, ні про екзамени, ні про університет думати не хоче. 

– Ти знущаєшся?

– Ну слухай, мама спеціально продала квартиру. Я розумію, що це не дуже приємно чути. Але потерпи трішки. То ж моя мама і брат, я не можу їх просто так вигнати на вулицю і забрати гроші. 

– Добре.

– То цей, завтра можеш їх зустріти на вокзалі? А я поїду і холодильник куплю.

– Який ще в біса холодильник, Данило?

– Ну для них. Хай вони собі окремо їжу тримають, аби не виникали якісь сварки.  

– То виходить, що і комунальні послуги ми навпіл будемо ділити?

– Ні, ми і за продукти і за комуналку самі будемо платити. І ще треба братові школу знайти нову. Я подумав, що було б добре віддати мамі нашу спальню, брат спатиме у вітальні, а ми десь в іншій кімнаті. Так буде справедливо. 

Я дивилася на Данила і все сподівалася, що то сон і я от-от прокинуся. Однак, він далі диктував мені дурні правила щодо нових сусідів. Ми дуже посварилися і я на нервах поїхала до батьків ночувати. Добре, що ми живемо в одному місті та до них не так далеко діставатися. 

Зранку Данило сам поїхав по маму та брата. Поки їх не було, я швидко заїхала додому та забрала свій одяг. На цьому не зупинилася. Тато допоміг знести до вантажного таксі холодильник, пральну машинку, міксер, блендер, кавоварку, фен, дзеркало. Я мала повне право, адже ці побутові речі ми колись купили за кошти моїх батьків. Та і весілля вони також оплатили. Адже тоді свекруха не мала грошей взагалі. Тільки от чомусь магічним чином саме тоді, коли ми переїхали у нову квартиру, вона продала свою. Ну щось тут не чисто. 

За годину квартира стояла вже порожня. Тато чекав мене біля будинку в машині. 

– Агов, що тут взагалі відбувалося? Де ти ходиш? Нас пограбували! – кричав у слухавку чоловік. 

– То я винесла всі свої речі.

– Як ти посміла?

– Я? Посміла? Ти забув, хто дав нам гроші на це все? Мої батьки! Хто допомагав з ремонтом? Мої батьки! Твоя мама навіть на новосілля не хотіла приїхати.

– Ти повинна все повернути, ми ж одна родина. 

– Ні, Данило, я не твоя родина. Мені щиро шкода, що я не на 1 місці у тебе. На розлучення подам завтра сама. Квартиру ми поділимо порівно. Адже там є моя частка. 

– А куди я піду з братом та мамою?

– В одне місце, яким ти на туалеті сидиш! 

Минув місяць, нас швидко розлучили. Квартиру поділили порівну, як і обіцяли. На ці кошти я купила собі невелику квартиру-студію. Що зараз робить Данило і як живе – мене мало цікавить. Бажаю йому щастя і здоров’я. Хай сам тісниться з братом та мамою. А я не хочу їх навіть бачити

Дівчина вчинила правильно? Можливо, вона надто різко відреагувала на таку новину?