У банку «Імперіал» був звичайний робочий день, відвідувачів, як завжди, темрява, але ближче до кінця робочого дня натовп схлинув і клієнтів стало небагато. До приміщення зайшла дівчинка років із семи.

Одягнена була дуже бідно, запрана до дірок курточка з поламаною блискавкою, старі штани та стоптані, явно завеликі чобітки. У руках вона тримала дитячий пістолет зеленого кольору. Охоронець уважно подивився на дитину і подумав: «Що вона тут забула? Така маленька і одна. Де ж батьки? Виганяти наче шкода, на вулиці собачий холод, нехай погріється».

Обличчя дитини було не по роках серйозне, очі заплакані. Дівчинка впевнено підійшла до віконця і направила на касира свій іграшковий пістолет зі словами:

-Тітенько, зроби мене мільйонеркою! Дай грошей, мені треба! А не те, всім зараз буде погано! -і дитина залилася горючими сльозами.

Касир Олена перебачила за довгі роки роботи будь-якого, і думала, що її вже нічим не пробив, але тут навіть вона здивувалася і зовсім не знала, як реагувати. Чи то плакати, чи сміятися з безглуздої дитячої витівки!

За інструкцією у будь-якій незрозумілій чи небезпечній ситуації касир зобов’язаний натиснути на тривожну кнопку та викликати до зали банкіра. Жінка вирішила так і вчинити від гріха подалі, бо мало що…

За кілька хвилин до зали вийшов В’ячеслав Ігорович, і з подивом подивився на малечу з пістолетиком, яка продовжувала ридати і розмазувати сльози по щоках і спитав у Олени:

-Що сталося? Позаштатна ситуація? У чому проблема?

Жінка з усмішкою відповіла:

-Та ось, ця дрібнота грошей хоче, просить кредит дати, інакше загрожує пістолетом. Я розумію, що він іграшковий, але про всяк випадок вирішила вас запросити.

Чоловік обімлів, але не встиг він і слова сказати, як до банку вбігла захекана жінка років сімдесят п’яти. Одягнена вона теж була бідно, але охайно.

Літня жінка схопила дівчинку за руку і затараторила:

-Анечко, мила, ти чого одна то пішла? Я ж за тобою вже не встигаю! Людей переполошила!

В’ячеслав Ігорович заціпенів:

-Так, люба громадяночка, це ваша онука? Що за цирк ви вирішили влаштувати! Теж мені, грабіжники! За такі жарти можна і покарання отримати. Ми взагалі серйозна організація! За дитиною потрібно краще стежити!

Бабуся тільки рукою махнула:

-Та як же його не влаштувати, цирк? Нам уже у всіх банках у кредиті відмовили! Ось Анечка і зневірилася. У неї мати при смерті в комі, термінова операція потрібна! А за неї шалені гроші просять! Який вихід у дитини? Скажіть на милість? Ось вона, щира, мабуть фільмів надивилася, і зважилася на відчайдушний крок. Ви вибачте її, заради Бога!

В’ячеслав Ігорович ще раз суворо глянув на малечу, чимось вона його зачепила, на когось дуже була схожа, але вона ніяк не могла зрозуміти, на кого.

-Дяденька, дайте нам грошей у борг, будь ласка, матуся вмирає! Тільки не женіть нас! Нам більше з бабусею йти нікуди!

Щось тьохнуло всередині, і банкір зглянувся. ВІН махнув їм:

-Добре, ходімо в мій кабінет, поговоримо докладно. Розкажіть, що там у вас історія. А там побачимо, що можна зробити.

У кабінеті жінка похилого віку зітхнула і почала розповідати:

-Я ж навіть не представилася Вам, В’ячеславе Ігоровичу, мене звуть Клавдія Матвіївна. Розумієте, історія тут довга та заплутана, я лише головне скажу. Маму Анечки звуть Маша, вони з донькою у мене кут знімають. Жінка хороша, порядна, працьовита, вона у кіоску випічкою торгує. Тяжко їй і так було, по дванадцяту годину працювала, аби на життя вистачало і на дитину. А тут два місяці тому Маша додому пізно вночі поверталася, і її прямо на пішохідному переході машина збила! І головне, тут же зникла. Швидку вже перехожий собачник викликав. Так ось, вона в комусь впала, і їй потрібна термінова операція. Ось у мене всі її діагнози на руках. Я зробила копії, візьміть. А де такі грошики взяти? Допомогти нема кому, родичів немає. На мені Анечка тепер. Що моя пенсія, це копійки, та й років мені вже під вісімдесят. Жаль мені і Машу, і Анечку, сил немає! Адже якщо вона помре, дитину одразу до притулку заберуть. Яке її майбутнє чекає? Ситуація тупикова. Пожаліться, подивіться документи, може вийде кредит оформити. ВИ не думайте, Маша видужає, все відпрацює до копійки і навіть більше. Віддаватимемо його разом, потихеньку. Ну не вмирати ж людині, якщо грошей немає, зрештою.

В’ячеслав Ігорович глянув на годинник і сказав:

-Я все зрозумів, вдома увечері гляну документи. Спробую допомогти чим зможу. Адже банк не мій, а тестя, так що не тільки від мене все залежить, а ситуація у вас і справді важка. Вибачте, мені час. Анечка, не сумуй… ось, тримай шоколадку!

І він з усмішкою простягнув дитині велику молочну цукерку. Дитина несміливо взяла і тихо сказала:

-Дякую! Я вірю, ви допоможете нам, я не хочу, щоб мати померла!

Банкір повернувся додому до розкішного особняка. Там було все без змін. На кухні їжа з ресторану дружина навіть вухом не повела і не кинулася зустрічати чоловіка. Навпаки, вона була при параді, у сукні з величезним розрізом і туфлях на шпильці.

В’ячеслав стомлено запитав:

-Куди це ти на ніч дивлячись зібралася?

Ольга зморщила ніс і відповіла неохоче:

-На девішник. Вирішили з подругами відпочити.

Чоловік несхвально похитав головою:

-А Чи не часто ти стала ночами гуляти? Та й вбрання явно не для дівич-вечора? Тобі не здається, що ти переходиш усі межі?

Ольга раптом єхидно посміхнулася яскраво нафарбованим ротом і їдко відповіла:

– Наскільки я пам’ятаю, ти з допомогою мого батька отримав посаду банкіра, ось і радуйся.

І вона пішла, голосно цокаючи підборами, навіть не озирнувшись.

В’ячеслав стомлено опустився у крісло. На душі було бридко й погано. «Як же все набридло! І цей шлюб за розрахунком, і ця нестерпна силіконова хабалка Ольга, і цей особняк, де все чуже. Наче живу якимось не своїм життям, їй Богу!

І тут він згадав про документи тієї жінки похилого віку, вони так і лежали в портфелі. Що ж, раз вечір все одно зник, погортаю хоча б. І він заглибився у читання. А тільки побачивши прізвище хворий, мало не звалився, його аж затрясло від шоку! Скворцова! Марія Скворцова! Не може бути цього! Господи! Так от на кого така схожа Анечка! Точно!

Чоловік підскочив до бару, дістав коньяк, налив у келих і сьорбнув добру порцію. Потім відкинувся в кріслі і поринув у глибокі спогади минулого.

Маша виросла на селі, її дитинство складно назвати щасливим. Батьки її померли зарано, мама ще під час пологів, батько через три роки потрапив під комбайн з необережності. Тож вихованням онуки займалися дідусь Захар та бабуся Сіма. Жили туго, бідно, харчувалися з городу, та рятувала коза Зойка, бабуся робила смачний сир та варила молочні каші. У дитинстві Машу можна було назвати швидше гидким каченям, ніж красунею: худна, нескладна, і трохи дикувата. Але коли вона закінчила школу все змінилося, вона просто перетворилася на прекрасного лебедя: струнка фігуриста красуня з видатними грудьми третього розміру і пухкими від природи, чуттєвими губами. На неї відверто заглядалися всі місцеві мужики, смачно цокаючи мовами. Баба Сіма не на жарт почала переживати, і все вчила внучку розуму розуму:

-Дивися в мене, Машко, не балуй! У мужиків одне на думці, вони все м’яко стелять, обіцяють з три короби, а раптом чого, одразу бац, і в кущі!

Дівчина пам’ятала бабусині слова та стійко тримала оборону, не підпускаючи і близько до себе нікого. З роботою в селі було зовсім сумно, і Маша від безнадії пішла на ферму до Івашкіна, місцевого багатія. Начебто тільки влаштувалася, намагалася звикнути до пекельно важкої праці. Але не тут було. Багач то був відомий любитель жінок та випивки, це все в селі знали. От і став він Машу обходжувати: то за спинку вщипне, то на груди впритул дивиться, то норовить притиснути перелякану дівчину в темному куточку. І все нашіптує їй:

-Машенька, дівчино, яка ж ти солодка! Прямо слинки біжать! Будь моєю, я тебе озолочу! Будеш у шовках ходити та в золоті купатися!

Цей товстий, бридкий і бридкий бабник був такий гидкий Маші, що вона відштовхувала його замружившись, щоб не бачити спітнілої неприємної фізіономії.

І одного дня дівчина не витримала, прибігла додому, розплакалася і все, як на духу виклала бабі Сімі!

-Я не піду більше на ферму, бабусю, хоч що роби! Цей бридкий Івашкін мене лапає, золоті гори обіцяє, аби я з ним у ліжко лягла! А мені так гидко. Що робити, не знаю.

Бабуся обурювалася і вдягала руки до неба:

-Ну ти подивися, яка сволота! Не дарма баби шепотілися, жодної спідниці не пропустить. А в самого ж дружина і троє дітей, а все туди ж, собака проклята! Захаре, іди сюди. Пораду будемо тримати. Ти чув, про що онука щось журиться? Що робити? У селі іншої роботи немає! Може до голови сходити, поскаржитися, хай він приструнить цього упиря?

Дідусь плюнув і рукою мазнув:

-Та що толку те! Всі вони одним світом мазані, рука руку миє. Машка у нас дівка видна вдалася, якраз паранджу одягати. Не буде їй тут життя. Нехай у місто їде. Там народу темрява, немає нікому ні до кого діла. Роботу може знайде, може заміж вдало вийде. Ось вся молодь туди вже подалася, і нічого, ніхто ще не пропав.

Маша і зраділа, і злякалася такої перспективи. А баба Сіма, погодившись із чоловіком, побігла по сусідах грошей просити на дорогу внучці та спочатку. Бо в них самих за душею жодної копійки не було.

Дякую добрим людям, назбирали пристойно. Бабуля все поділила по купках, загорнула в хусточку, і почала давати внучці настанови:

— Отже. В одному місці все не тримай, а то не рівну годину вкрадуть. Розклади потроху у різні кишені, і за гаманцем і сумкою дивися в обидва. А то знаю я тебе, рота роззявиш, як ворона, а його вже ні, шукай нориці… Я підрахувала, тут тобі має на кімнату вистачити, і прожити місяць зо два. А там уже далі сама, крутись, не лінуйся. Та пам’ятай мої слова щодо кобелів… Ну все, посиділи на доріжку, пора! Дай обійму тебе, онученько! Ти дзвони, не забувай діда з бабкою щось! Та в гості навідуйся!

Баба Сіма довго плакала і махала їй услід, дід Захар тільки бурчав:

-Ну Що ти, їй Богу, вогкість розвела! Думай про хороше, а то каркаєш усе, то вкрадуть, то ще чого! Все в Машки налагодиться. Дівка красива, не лінива, з головою.

У поїзді Маші було тривожно, у голову лізли всякі погані думки. Але на півстанку до неї в купе підсів дуже добрий інтелігентний чоловік. Вони весело балакали про різне, він балагурив і цькував цікаві байки, дівчина реготала без угаву і зовсім розслабилася.

За кілька годин чоловік весело попрощався і вийшов, а Маша полізла в сумку за грошима, вирішила замовити чай. І раптом не виявила гаманець! У неї все похололо всередині! Там була велика частина грошей. Приголомшена дівчина кинулася до провідниці:

-Господи, у мене попутник гаманець з грошима витяг! Коли, як встиг, не зрозумію! Болтав все без угаву, я і вуха розвісила! Що робити?

Та тільки плечима зсунула:

-Ну Ви панночка даєте! Невже ніколи в поїзд Ах не їздили, та тут пройдисвіт катається більше, ніж на вокзалах. Ретельніше треба було за своїм майном стежити. Мабуть, зійшов уже з поїзда негідник? Тепер все, пиши пропало.

Залишок шляху Маша просто заревіла, як білуга. Вона зовсім не уявляла, що їй тепер робити і куди йти! По кишенях наскребла бабусині мішечки, але це крапля в морі, навіть на кімнату не вистачить! Їй представлялися жахливі картини, як вона просить милостиню або, ще чогось хліще. Вона лаяла себе останніми словами: «Господи, дурна яка! Ну казала ж бабуся, як у воду дивилася, дивися в обоє! Так ні, який хороший чоловік! Що ж зі мною буде далі, якщо я ще не доїхала, а вже вляпалася в історію … »

Вийшовши на вокзалі, Маша злякано витріщилася на всі боки, притискаючи до себе дорожню і дамську сумки. Вона виглядала, як загублене і загнане в кут звірятко, в голові був повний безлад!

Раптом до неї підійшла літня, стильно та дорого одягнена дама. Вона одразу визначила наметаним оком молоду перелякану провінціалку, у якої явно щось скоїлося.

Незнайомка представилася:

-Привіт, люба. Мене звуть Зоя Григорівна. Я працюю рекрут Ером . Добираю персонал для клінінгової компанії. У тебе щось трапилося?

Дівчина злякалася ще більше, адже вона й слів таких зроду не чула, і тихо відповіла, схлипуючи:

— А я звуть. Я з села приїхала, шукати роботу. Мені всі сусіди по копійчині гроші збирали, щоби на кімнату і їжу вистачило на перший час. А до мене в поїзді чоловік один підсів і якось непомітно в довіру втерся і вкрав гаманець! Що робити не знаю. Але майте на увазі, я будь-якими непотребами займатися не буду. Мене бабуся попереджала, що у великому місті й таке можуть пропонувати.

Зоя Григорівна від душі засміялася:

-Ти не зрозуміла, дурна, я набираю покоївок, прибиральниць, а не те, про що ти подумала. Якщо така робота потрібна, можу допомогти. Заодно з житлом питання вирішиш, адже хатні робітниці, як правило, проживають у будинку багатіїв. Тільки одразу кажу, треба трудитися старанно, виконувати беззаперечно всі доручення, господарям не хамити і не зухвальство, ну і не займатися сама розумієш, чим, як ти висловилася, непотребами. А тобто і такі особи, так і норовлять до багатеньких чоловіків у ліжко пробратися.

Маша заспокоїлася, посміхнулася, і закивала головою:

-Тоді я згодна. Не хвилюйтесь, я не така, у мене навіть хлопця ще не було ніколи. Я дуже старатимуся, ви не пошкодуєте, що мене найняли.

Того ж дня Зоя Григорівна провела з Машею повний інструктаж, ще кілька днів пішло на навчання всім премудростям покоївки, як користуватися сучасною побутовою технікою, і дівчину працевлаштували в заміський особняк до Бобрових. Це були банкіри та дуже відомі бізнесмени.

Крім неї в будинку проживала ще одна покоївка Світлана та куховарка Ганна. Глава сімейства, Ігор Юрійович, виявився суворим невеликим чоловіком у окулярах. Він швидко привітався з Машею, навіть не глянувши на неї. А ось його дружина, Ірина Петрівна, одразу Маші не сподобалася. Дама була повна, одягнена з голочки, на обличчі гримаса невдоволення, губи підібгані, а погляд, здавалося, свердлить наскрізь. Вона довго і прискіпливо випитувала Машу, хто вона та звідки, розповідала правила їхньої родини, порядок дня та її обов’язки. Насамкінець жінка кинула:

-З Нами ще проживає мій син, Славку. Він студент, який закінчує економічний факультет. Нині на заняттях. Попереджаю, у його бік, щоб навіть не дивилася. А то я знаю вас, провінціалок пронизливих…

Маша ледве витримала цей іспит і нарешті її відпустили до кімнат для прислуги. Там вона познайомилася зі Світланою. Жінка діловито спитала тихенько:

-Що, наша мегера вже залякала? Але ти не боїся. Ірину Петрівну не звертай уваги і намагайся її не злити, поменше їй на очі трапляйся, вона завжди така незадоволена.

Так і почалися у Маші трудові будні. Спочатку в неї далеко не все виходило, адже в селі дівчина крім віника та ганчірки ніяких гаджетів не знала. Але Світлана, як і обіцяла, швидко її навчила, що до чого, і вже через місяць Маша на льоту справлялася з будь-якими завданнями. Зарплату справді платили ого-го, Маша таких грошей раніше і в руках не тримала. Все б нічого, працюй і радуйся, якби не Славко…

Коли вона його побачила вперше, то саме мила вікна в передпокої. Дівчина тяглася щосили і намагалася протерти якомога якісніше. Хлопець тихо підійшов ззаду і милувався: висока, струнка грудаста красуня, світлі локони вибилися з-під чепчика, на скронях виступили краплинки поту. Він не міг відвести очей від нової покоївки і безсоромно її розглядав.

Маша спиною відчула чийсь погляд і озирнулася. Від того, що її ось так безцеремонно розглядає син господарів, високий і спортивний симпатичний хлопець, їй стало ніяково, вона ойкнула і мало не впала на підлогу з драбини. А Слава спритно її підхопив і не дав впасти. Опинившись в обіймах хлопця, Маша миттєво закружляла голова. Від нього пахло дорогими терпкими чоловічими духами, а від дотику сильних рук до її талії по всьому тілу пробігло тисячі мурашок!

Дівчина відразу відскочила і промимрила:

-Вибачте, В’ячеславе Ігоровичу, ви мене злякали! Я не очікувала в такий час когось побачити, адже ранок, все по роботах.

Молодий чоловік підморгнув їй:

-Ну Навіщо так офіційно, В’ячеслав Ігорович! Клич мене просто, Славку. Ми ж по суті ровесники з тобою. А ти, я так розумію, Маша? Ну і де у нас роблять таких красунь! Та тобі не покоївка, а в модельному агентстві треба працювати! Я захоплений!

Дівчина почервоніла від таких компліментів, зовсім знітилася, вибачилася ще раз, і схопивши відро та ганчірку, втекла.

Далі вони зі Світлою пішли вибивати подушки, і напарниця їй зашепотіла:

-Я бачила, біля тебе хазяйський синок терся, навіть не думай! Інакше Мегера тебе зі світу зживе, вона за синочка ненаглядного три шкури зніме. Хоча хлопець він помітний, не сперечаюся. Але ж ти розумієш, таким, як ми все одно нічого, крім ліжка, не світить. То навіщо псувати собі кар’єру. Зганьбишся, потім ні в один пристойний будинок не візьмуть.

Маша кивнула головою:

-Так я постараюся не траплятися йому на очі. Мені проблеми ні до чого.

З цього дня у Маші розпочалася не робота, а кішки-мишки, особливо коли хлопець приходив додому після занять. Чим більше дівчина намагалася не траплятися Славі на очі, тим він, ніби спеціально, виникав звідки і намагався з нею заговорити. Ніби й бесіда невинна, нічого такого, але як він дивився на неї! Це було виразніше за будь-які палкі зізнання. У Маші від цього погляду все всередині обривалося і переверталося, мільйони метеликів пурхали в животі. Вона впадала в ступор, червоніла, і як маленька дівчинка просто збігала.

Настали чергові вихідні. Світлану відпустили додому, і вона поїхала в місто, господарі теж вирушили до важливих гостей на прийом, і сказали, що до вечора їх точно не буде. Маша сумлінно виконала всі доручення і була вільна. Тільки йти то їй не було куди. Ніхто й ніде на неї не чекав у столиці, а їхати додому в село і назад далеко.

Ось і вирішила дівчина прогулятися лісовими стежками, подихати свіжим повітрям. Вона насолоджувалася природою, вдихала свіжий аромат хвої та трав, і думала про своє. Раптом ніби з повітря прямо перед нею з’явився Славик. Вона навіть сіпнулася від несподіванки.

Хлопець засміявся:

-Привіт, Маша. Я знов тебе злякав? Ну вибач! А я додому повернувся раніше, вирішив на пробіжку вийти, я тут часто займаюся спортом. Дивлюся, моя красуня йде! Ну як же я міг повз пробігти!

Маша знову почервоніла, а Славик раптом притис її до могутньої сосны і пристрасно вп’явся в її пухкі, чуттєві губи! Дівчина спочатку намагалася мукати і відбиватися, але через секунду у неї просто закружляла голова і підкосилися ноги від задоволення, і вона перестала чинити опір. Якими ж солодкими були ці його поцілунки та обійми! Сильне, треноване тіло, аромат чоловіка, і цей погляд, що її ніби паралізував!

Вирвавшись нарешті з обіймів і віддихнувшись, Маша затораторіла:

-Славочка, не треба! Що ти твориш? Навіщо я тобі? Я звичайна сільська покоївка! Чи не рівня тобі, не пара! Нам не можна бути разом! Мене твоя мати ще першого дня попередила, щоб я трималася від тебе подалі!

Хлопець із запалом їй відповідав:

-Дурниця моя! Ти собі ціни не знаєш! Ти красуне, богине! Цим розфуфирним куркам сто очок фору даси! З того часу, як я тебе побачив, я втратив спокій і сон! Слово честі! Тільки про тебе й думаю! Ну чому ти мене відштовхуєш? Адже я відчуваю, що теж тобі подобаюся…

Але Маша раптом розплакалася та втекла до себе. Вона закрилася зсередини, впала на ліжко, і заридала ще дужче. Адже Слава має рацію, їх тягнуло один до одного, наче магнітом, і обидва нічого з цим не могли вдіяти. А тепер, після такого пристрасного поцілунку, її буквально трясло! Усе її єство, що досі не знало чоловічої любові і ласки, буквально вимагало продовження! Вона лаяла себе: «Та що ж я за дурниця така! Знову собі проблеми шукаю на голову! Ну чому мене попало в нього закохатися! Та що ж за покарання!

У двері тихенько постукали. Слава прошепотів:

-Маша, відкрий, будь ласка! Ну, я прошу тебе! Нам треба поговорити!

Дівчина видихнула, витерла сльози і поплелася відчиняти. На порозі стояв хлопець, винувато посміхаючись, і тримав у руці чарівний букетик ромашок.

-Вибач, якщо я тебе налякав або образив, я не хотів, чесно! буде. Ми в будинку зовсім одні, якщо не рахувати садівника, підемо до мене в кімнату. розмовляти.

І Маша, звісно, ​​пішла. Вони довго й тепло розмовляли, Слава освідчувався їй у коханні, а потім він став покривати її шию і тіло ніжними поцілунками та шепотіти їй такі слова… Загалом саме в цей день і сталася їхня перша близькість. Хлопець був вражений, що Маша була незаймана, адже їй уже дев’ятнадцять років. За міськими мірками це просто немислимо. Він став до неї ставитися ще ніжніше і трепетніше, розуміючи, що вона віддала йому найдорожче.

З того дня вони почали зустрічатися спочатку таємно, крадькома цілуючись, ніби школярі на кожному розі, а потім і офіційно. Адже шила в мішку не приховаєш. Славік справді дуже любив Машу, він не грав, і мав намір на ній одружитися. Хлопець щиро вірив, що батьки зрозуміють його, адже справжнє кохання важливіше за чини та регалії. Але коли він повідомив про це офіційно, за вечерею, і представив Машу, як свою наречену, у сім’ї Бобрових вибухнув оглушливий скандал! Ірина Петрівна кричала як різана:

-Не бувати цьому ніколи! Славку, ти що блекоти об’ївся? Чим же таким здивувала тебе в ліжку це село, що ти вирішив одружитися з покоївкою? Ти хочеш, щоб наше прізвище вся преса полоскала, і вся вища громада? Та це нечувана ганьба!

Потім вона повернулася з перекошеним від люті обличчям до Маші і вигукнула:

-Пішла геть звідси! Я так і знала, що нічого наймати в покоївки гарненьке село! А ти молодець, не губишся! Тут же, як кліщ, вп’ялася в мого синочка! Хочеться прописку у столиці та жити у шоколаді? Переб’єшся! Іди зароби спочатку! А то звикли ноги розсувати!

Маша плакала і намагалася виправдатися:

-Ну Навіщо ви так? Ми зі Славою правда кохаємо одне одного! Мені від вас нічого не потрібне. Гроші у житті не головне!

Ірина Петрівна вказала на двері:

-Геть! Ти звільнена! Я поскаржуся в агентство, і тебе більше в жодну пристойну хату не візьмуть!

Маша втекла у сльозах збирати свої речі. Свєтка їй шепотіла:

-А Я тобі казала! Покуражиться Славік і все! Мати в житті не дасть вам зустрічатися, а одружуватися тим більше!

Дівчина плакала:

-Я не вірю! Він казав, що любить і жити без мене не може! Він зараз прийде за мною, і ми підемо разом із цього будинку!

Світлана тільки покрутила біля скроні, і пішла геть, від гріха подалі, а то ще й їй перепаде під гарячу руку.

А тим часом баталії тривали. Слава на емоціях кричав:

-Ах, так? Тоді і я піду! Самі проживемо! Раз для вас мільйони важливіші за щастя улюбленого сина! Я люблю її, як ви не знаєте! По-справжньому люблю!

Тут втрутився батько, доти він мовчки спостерігав:

— Отже, сину. Ось чаша терезів. На одну половину поклади свою кар’єру, достаток, сите і багате життя, і нашу допомогу. А на другу свою Машу, та й годі. Довго ти простягнеш з нею в якомусь гуртожитку з тарганами без нормальних умов? Скільки витримаєш працювати по дванадцять годин? Та ти сам утечеш від такого життя за місяць! Тільки назад я тебе не прийму. Така моя умова. Вибирай… Якщо зараз ідеш із нею, я блокую всі твої карти, і ти сюди вже не повертаєшся ніколи.

А ось до речі і твоя занота, йде, з валізою. Ну що ж ти, біжи її наздоганяти?

Маша обернулася на секунду і намагалася зловити погляд Славка. Але той опустив очі і не зрушив з місця!

Дівчина гукнула йому навздогін:

-Боягуз! Покидьок! Ненавиджу!

І втекла в сльозах геть. Усередині її все кипіло і клекотіло: «Права була бабуся, та й Светка теж! Усім їм тільки одне потрібне! Як він міг! Він же обіцяв, що не зрадить, і ми разом і до кінця! Говорив такі слова, у коханні клявся, а сам! Мамчин синку! Зневажаю. І я дура, закохалася, вуха розвісила, попливла … »

Добре ще, що вона майже нікуди не витрачала зароблені за ці місяці гроші, і їй вдалося зняти кут однієї чудової жінки, Клавдії Матвіївни, на околиці міста. Але коли через місяць Маша зрозуміла, що вагітна, вона жахнулася і знову розплакалася, все чесно розповівши господині. Клавдія Матвіївна спочатку порадила їй:

-А чому ти нареченому свого не скажеш, що вагітна? Може зглянеться і одружується? Чи допомагатиме? Всяко буває.

Але Маша тільки рукою махнула:

-Ні, баба Клава, цей не одружується. Він від мамки нікуди! Якщо ця мегера ще й дізнається про мою вагітність, зовсім зі світу зживе! Краще вже аборт зроблю!

Клавдія Матвіївна похитала головою і подивилася на дівчину засуджено:

-Не смій, девонька. Не бери такий гріх на душу! Божий! Він не кожному дається! Я б свого часу все віддала, щоб мати дітей, а ні, Бог не дав і все!

Так вони й почали жити. Маша влаштувалася працювати у кіоск неподалік, випічку продавати. Хазяїном був вірмен І н Ашот, бачив, звичайно, що жінка вже з трохи випираючим животиком, зрозумів усе, але все ж таки на роботу взяв, пошкодував. Він знав, на це місце не дуже біжать, а ця зубами за роботу триматиметься. Так і сталося. Маша торгувала аж до пологів. Коли почалися сутички, вона зателефонувала Ашоту і в паніці сказала:

-Я кіоск закрила, їду до пологового будинку. Ключі, де зазвичай. На моє місце не бери нікого, благаю, краще на нічну зміну переведи або добу дві.

Коли в пологовому будинку їй принесли велику, рожевощоку щекасту Анечку, вона цілувала її і плакала, до того мала була схожа на Славика! Жінка шепотіла: «Не потрібні ми твоєму папці, та й чорт з ним! Самі проживемо, моя гарна, впораємося!»

Перший рік життя дитини був особливо важким для Маші. Жінка буквально розривалася між роботою та маляткою, спала по чотири години і те уривками. Дякую бабі Клаві, рятувала, та й Аня була спокійна, не завдавала особливих клопотів літній няньці. Ну а потім полегшало. Аня пішла у ясла. Якщо хворіла, залишалася з бабою Клавою або сиділа в кіоску в Маші, на мішках у кутку, малювала.

Ні разу за цей час Славик ніяк не дав про себе знати. Він просто викреслив зі свого життя цей швидкоплинний роман із покоївкою і все! А Маша, як не силкувалася, так і не змогла викинути Славу зі свого серця. Він сидів там міцно, хоч і відчувала вона тепер до нього змішані почуття: ненависть, злість, зневага, любов, ніжність, трепет… Вона розуміла, що їм ніколи більше не судилося навіть зустрітися, надто високого польоту він птах, і треба його забути. і жити далі, та вона не могла!

Тієї фатальної ночі Маша поспішала додому до дочки, вона саме переходила дорогу на перехресті. Зайнявся зелений для пішоходів, і Маша пішла. І тут прямо на неї на величезній швидкості летіла яскраво-червона спортивна машина, жінка тільки встигла помітити, що за кермом була блондинка, і все! Далі вереск гальм і темрява.

Славик, звичайно, нічого цього не знав з тих пір, як він зламався і зрадив Машу, вони не спілкувалися. Батьки умовили його через рік одружитися з Ольгою, донькою мільйонера, банкіра і власника найкрутіших і найдорожчих заправок у місті. Весілля було пишним і помпезним, обраниця була ляльковою платиновою блондинкою, майстерно виліпленою кращими фахівцями, фігурка теж без вад, і все б нічого, якби не одне але… йому відверто неприємна! Ользі ж, навпаки, Славик зовні дуже подобався, спортивний, високий, симпатичний і накачаний. Саме тому весілля і відбулося. Але швидко задовольнивши з ним усі свої сексуальні бажання у ліжку, гламурна жінка відверто занудьгувала. Їй хотілося драйву, злітати до Парижа чи відпочити на Балі, щоб її носили на руках і обожнювали, і раніше шанувальники так і робили. А чоловік був зовсім інший. Він день і ніч горів на роботі. Адже татко виділив йому посаду керуючого великим банком. Коли вона дивилася в його очі, то хотіла побачити захоплення, а там явно читалася зневага! Це так дратувало жінку, що вона, недовго думаючи, завела собі від нудьги коханця, а потім ще одного, а потім ще…

Славик відчув недобре і почав висловлювати своє обурення, вони часто стали сваритися. Йому було незрозуміло, як заміжня дама може вештатися всю ніч і приїжджати під ранок напідпитку? Це ж нечувано. А Ольга щоразу осаджувала його:

-Ти живеш у моєму особняку, і працюєш у банку мого батька, так що сиди тихенько і не в’якай. А то я пожалуюся таткові, і тебе викинуть звідти, як песик. А що мені робити з тобою вдома? Стояти біля плити і народжувати дітей, що кричать? Ну ні! Я не для того народжена!

Славик обурювався:

-Для чого ти взагалі тоді заміж виходила, не зрозумію? Якщо сім’я та діти тобі не потрібні?

Жінка засміялася:

-Для того ж, для чого і ти! Хто нас питав? Батькам це було вигідно, от і все. Тепер у них потужна корпорація, всі задоволені, і я, до речі, теж. У вищому суспільстві я маю пристойний чоловік, а я статусна леді! А де я пропадаю ночами це не твоя справа! З тобою то в ліжку нудьга одна, набридло все!

Так вони й жили, як кішка з собакою, двоє зовсім чужих людей під одним дахом! Спали давно в різних кімнатах, близькість зійшла нанівець. Тисячу, мільйон разів Славик пошкодував, що тоді злякався і зрадив кохану! Адже він так і не забув Машу, і знав, що більше вже ніколи і нікого так не полюбить!

В’ячеслав знову і знову перечитував діагноз, шепотів собі під ніс: «Маше Скворцове, Маше Скворцове! Господи, виходить, що Анечка моя донька? Моя кохана жінка живе в злиднях і зараз при смерті, а я сиджу тут і хльощу коньяки?!

Тремтячими руками він набрав номер лікарні і дізнався, де саме лежить Маша. Не відкладаючи в довгу скриньку, чоловік поїхав туди, і вирішив поговорити з лікарем. Час був пізніший, але гроші вирішують усе, і лікар погодився зустрітися. Він зітхнув і відповів:

-Скажу чесно, у Скворцовій становище гірше не вигадаєш. Внаслідок зіткнення у неї серйозна черепно-мозкова травма, вже місяць у комі та зрушень немає. Є лише один шанс щось змінити – провести термінову операцію на головному мозку і видалити пошкоджені ділянки. Але тут теж ніхто не дає гарантії, що жінка її перенесе і виживе взагалі. Особисто я не візьму на себе таку відповідальність. Є лише один фахівець у столиці, віртуоз своєї справи та аматор експериментів, це Пирогов Андрій Геннадійович. Зверніться до нього, може він візьметься оперувати. Ну і потім, це дуже дорога операція, а грошей у сім’ї немає, як я зрозумів немає. Так що.

В’ячеслава трясло, він майже кричав:

-Давайте координати цього Пирогова, я завтра з ним зустрінуся. Чи можна мені на неї поглянути, на пару хвилин, будь ласка?!

Лікар тільки рукою махнув, мовляв, чого там, все одно пацієнтка не жилець.

Чоловік тихо увійшов до палати реанімації. Те, що він побачив, шокувало його! Замість свіжої, пишної красою Машеньки на ліжку лежала виснажена жінка: очі впали всередину, щік і близько не було, колір обличчя зливався з простирадлом, ні кровинки, і все її худеньке тільце огортали десятки датчиків і проводів …

В’ячеслав інстинктивно взяв її за руку. ТА була крижаною і сухою, і став їй шепотіти:

-Машенька, дівчинко моя! Пробач мені, худобу! Ти не помреш, чуєш? Я кістьми ляжу, але витягну тебе з лап смерті, заради твоєї доньки, заради нас! Я люблю тебе й досі, чуєш? Вір мені!

Йому навіть здалося, що її повіки смикнулися, і він почав просити у неї прощення ще й ще.

Вже наступного дня В’ячеслав відклав усі справи та поїхав на зустріч із Пироговим, відомим світилом медицини. Андрій Геннадійович ретельно вивчив усі медичні документи Маші і задумався, потім сказав:

-Операцію провести, звісно, ​​можна, але це буде лише на мій страх і ризик, немає й п’ятдесяти відсотків впевненості, що пацієнтка виживе. Час втрачено, розумієте? Швидше за все вже пішли незворотні процеси, і жінка може або відразу померти, не приходячи до тями, або залишитися … як би Вам це пом’якше сказати … недієздатною людиною. Я вам напишу суму, вона дуже велика, попереджаю, і ще раз наголошую, що ризик смерті величезний. І то я погоджуюсь на це лише тому, що для мене така практика теж уперше, виключно з експериментального інтересу.

В’ячеслав почав його заспокоювати:

-Ну ви самі сказали, що якщо нічого не зробити, то Маша і так помре, немає шансів, що вона вийде з коми і видужає. Хіба зараз вона не недієздатна людина? То чому не спробувати врятувати їй життя, якщо є хоч один відсоток ймовірності, що чудо станеться?

Сума була справді величезна, навіть для такої багатої людини, як В’ячеслав. Він спустошив усі свої карти та рахунки, і швидко продав тільки недавно куплений дорогою Порше, і те ледве вистачило на всі витрати. Тут же зробив переказ коштів у клініку, і зателефонував бабі Клаві:

-Добрий день, Клавдія Матвіївна. Це В’ячеслав Ігорович вас непокоїть. Пам’ятаєте, ми з вами говорили про кредит для вашої знайомої, Маші Скворцової? Я маю новини для вас. Диктуйте адресу, я зараз до вас приїду.

Бізнесмен дорогою заїхав до магазину «Дитячий світ» і купив Ані нову куртку, черевики, і ще багато одягу, іграшки, і два пакети продуктів. Він насилу знайшов у дворах потрібний номер будинку. Житло було стареньким, але досить доглянутим та затишним. Там на нього вже чекали. На кухні закипав чайник, бабуся метушилася і накривала на стіл. Анечка крутилася поруч і допомагала бабусі.

Схвильована Клавдія Матвіївна привіталася, запросила гостя до столу і запитала:

-Дякую вам, В’ячеславе Ігоровичу, що не забули про нас, ну як? Дасте нам кредит? Схвалять? А то в лікарні кажуть, що вже й так пізно, і мовляв, Машенько, навряд чи вже виживе. А я не хочу в це вірити.

І літня жінка стала витирати куточком хусточки сльози, що набігли на очі.

Чоловік поспішив її обнадіяти:

-Не хвилюйтесь, кредит вам не знадобиться, та вам би ніхто і ніде не дав таку величезну суму з вашими доходами. Я вже все оплатив, операція післязавтра в інституті нейрохірургії, проводитиме її найкращий світила столиці, Пирогов Андрій Геннадійович, я домовився. Молімося і сподіватимемося на краще…

Бабуся навіть руками сплеснула і не могла повірити в почуте:

-Господи, рятівник ви наш! Благодійник! Та це ж які гроші! Дай Бог Маша видужає, ми всі відпрацюємо, аби вижила!

Анечка раптом тихо підійшла і міцно обійняла В’ячеслава своїми теплими маленькими ручками. Вона зазирнула йому прямо в очі і сказала:

-Дякую вам, дядечко! Я за вас тепер буду молитися, і за маму, щоб вижила. Адже вона не помре, правда? У мене окрім неї та баби Клави немає нікого!

В’ячеслав інстинктивно обійняв малечу, і відчув усередині таку теплоту і ніжність, обережно клацнув її по носику і простяг два величезні пакети:

-Це все тобі, егоза! Іди міряй. А то може з розміром не вгадав, то я миттю поміняю!

Жінка та дівчинка ахнули, і малеча побігла радісно приміряти обновки та розглядати іграшки. А бізнесмен почав викладати на стіл продукти з інших пакетів:

-От, це теж вам, на перший час, розберетеся, я начебто взяв найнеобхідніше.

Баба Клава навіть заплакала:

-Спасибі тобі величезне, люба людина, що ти так про чужих людей дбаєш, сьогодні такий час, що й рідних щось забувають, а вже чужих…

В’ячеслав раптом хрипким голосом, що зривається, сказав:

-Не чужа мені Маша, розумієте? Це моє перше кохання, найсильніше! А я зрадив її колись, зламався, сволота я, а не мила людина! І собі, і їй долю споганив. Може й Анечка моя дочка, не знаю. Тож я дуже хочу, щоб вона вижила! І буду на колінах просити у неї прощення!

І він махнув рукою і пішов, намагаючись придушити ридання, що так і виривалися з грудей.

У день операції В’ячеслав не поїхав банк, переклавши всі обов’язки на заступника. Він ходив, як тигр по клітці, лікарняним коридором, і чекав. Здавалося, час зовсім зупинився, і стрілка годинника завмерла і не рухається. Він просив Господа щиро, як умів, своїми словами: «Боже, допоможи! Хоч би Маша вижила. Я знаю, що негідник і дуже винен перед нею, але ж ти бачиш, що я її досі люблю! Мені ніхто інший не потрібний, тільки вона! Нехай вона видужає, будь ласка!»

На кушетці тихо сиділи баба Клава та Анечка, дівчинка не плакала, не стерла, мабуть теж зосереджено молилася і чекала.

Минуло чотири години, нарешті з операційної вийшов змилений Андрій Геннадійович, зняв шапочку і підійшов до В’ячеслава Ігоровича:

-Ну що, Господа, можете радіти. Не хочу хвалитись, але я дуже задоволений результатом, подивимося тепер на динаміку. Але шанси на те, що жінка прийде до тями великі, сподіватимемося на краще. Ви розходитесь, до неї поки що все одно не можна, вона в реанімації. Завітайте завтра.

В’ячеслав почав тиснути руку професору і дякувати йому, Аня теж побігла до лікаря і слізно сказала:

-Дякую вам, що матусю врятували! Адже вона видужає?

Лікар відвів очі і тихо відповів:

-Дуже хочеться вірити, що твоя мама одужає. Але ж від мене теж не все залежить. Я зробив усе, що міг.

Операція пройшла успішно, і Маша нарешті прийшла до тями. Ніби з густого туману вона почула голос доньки:

-Привіт, матусю! Ну, як ти? Вже краще? Коли ти відкриєш очі? Я так сумую за тобою! І молюся щодня! Ми з бабою Клавою поки що підемо тобі за ліками сходимо, а з тобою одна людина хоче поговорити!

І тут Маша почула той самий голос із хрипотою, який так і не змогла забути:

-Машенька, люба моя. Це я, Славку! Ти пробач мені, рідна, я худоба остання! Так зрадив тебе! Віриш, за стільки років так і не зміг тебе забути. Я пам’ятаю всі наші поцілунки, твої переливистий сміх, твої величезні гарні очі! Не знаю, чи простиш ти мене колись, але я дуже хочу, щоб ти одужала!

Все всередині жінки раптом перевернулося і потепліло, вона зібралася щосили і хотіла прокричати на весь світ:

-Я теж тебе не забула, я теж тебе люблю!

Але вийшло тільки злегка розплющити очі і прошепотіти:

-Я теж …

Усі датчики на системі життєзабезпечення раптом спалахнули червоним і запищали, а переляканий Славик вибіг за медсестрою:

-Сюди, швидше, Маша прийшла до тями!

Тут же в палату вбігло купа персоналу, почався переполох, стали дивитися на зіниці жінки і перевіряти реакції. Чоловіка випровадили за двері.

-Мамі погано, так? Чому там стільки лікарів? Їй погіршало?

Чоловік притиснув малу до себе і заспокоїв:

-Навпаки, зайчик, не переживай, мама прийшла до тями! Ти уявляєш, вона почула твій і мій голос і прийшла до тями! Я навіть не можу повірити!

Нарешті їх пустили до Маші. Жінка побачила всіх рідних та близьких та розплакалася. Анечка кинулася до матері на шию, і почала її обіймати та цілувати. Маша голосила:

-Доченько! Рідна! Як я за тебе переживала! Як я рада, що все гаразд! Баба Клава, дякую вам! Що доглядали мою пустунку, не кинули, не відправили до притулку! Слава, а ти як тут? Я вже думала, ми й ніколи не побачимось?

Бабуся сказала:

-Так це ж він директор банку, куди ми з Анею пестили кредит брати. В’ячеслав Ігорович сплатив твою операцію, якби не він, то не знаю… Шансів тобі ніхто не давав. Оперувати на свій страх і ризик узявся лише відомий професор Пирогов, і те, що його В’ячеслав дивом умовив. Так що так.

Маша з подякою і такою ніжністю подивилася на Славика і тихо сказала:

-Дякую за життя! Ти тепер мій ангел-охоронець! Слава, нам, певно, треба поговорити?

Аня з бабусею розуміючи кивнули і вийшли з палати. Чоловік підсів ближче, і дивився на цього короткостриженого горобця з величезними і такими притягуючими очима, і милувався нею. Він машинально порівнював її з ляльковим штучним обличчям Ольги, і розумів, що вже жодної секунди не зможе перебувати з нею під одним дахом!

Чоловік узяв Машу за руку і сказав, дивлячись прямо їй у вічі:

-Сонечко моє, пробач мені, якщо зможеш. Я так винен перед тобою. Злякався тоді, пішов на поводу у батьків. Сто разів потім про це пошкодував. Вони вмовили мене одружитися з Ольгою, донькою мільйонера, але ми з нею зовсім чужі люди. Живемо, як кішка із собакою. Ти й досі у моєму серці, і нікого мені більше не треба.

Очі Маші відразу налилися сльозами:

-Так ти одружений. Виходить, у нас знову нічого не вийде. Але я хочу, щоб ти знав, Анечка твоя дочка. Я дізналася про вагітність вже після нашого розлучення, і вирішила залишити дитину.

В’ячеслав замахав руками:

-Те, що Аня моя, я зрозумів уже, здогадався! Не кажи так, я тепер тебе не залишу, то й знай. Сьогодні ж поговорю з Ольгою, і ми з нею розлучимося. Я хочу жити з тобою та дочкою, розумієш? Благаю, повір мені цього разу, будь ласка!

Маша гірко посміхнулася:

-Ти думаєш, вона тобі так легко дасть розлучення? А якщо ні? Мені страшно. Я пам’ятаю, як твоя мати тоді мене принизила і зганьбила, і не хочу ще раз пережити таке.

Чоловік тихо відповів:

-Не хвилюйся і не думай про погане. Одужуйте. Всі ліки я купив, буду приходити щодня. Розкажи краще, як усе сталося? Чому не знайшли того, хто тебе збив?

Жінка зітхнула і зсунула плечима.

-Я ж майже нічого не пам’ятаю. Загорівся мій зелений, я пішла переходом на Пушкіна, і раптом з темряви вискочила ця червона машина, я тільки краєм ока встигла побачити, що за кермом блондинка, от і все.

В’ячеслав нахилився і ніжно поцілував Машу:

-Я розберуся з цим, винуватець повинен покарати! Ну я побіг, час! Знай, я щасливий, що знайшов тебе і більше не дозволю собі втратити тебе і нікому не кривдитиму!

Маша змахнула сльозу:

-Як би там не було, я люблю тебе, Славо, і всі ці роки так і не змогла тебе вирвати зі свого серця!

В’ячеслав повернувся додому пізно ввечері.

-Де ти був так довго?.. Що відбувається?Ти раніше ніколи не затримувався.

Чоловік зітхнув і відповів:

-Ольга, нам потрібно серйозно поговорити. Гроші мені були потрібні, щоб допомогти одній людині, яка потрапила в халепу. Я хочу з тобою розлучитися. Ми давно чужі люди і не любимо одне одного. І ти це чудово знаєш. То навіщо мучити одне одного? Тим більше, у тебе хтось є, я знаю. Я теж зустрів жінку, яку втратив через дурість багато років тому і дуже її люблю досі. Так що.

Обличчя Ольги перекосилося від злості:

-То що, та покоївка, яку твоя мати з тріском вигнала колись?.. І на неї ти спустив усі гроші? ходили. Я зараз же зателефоную батькові, і ти залишишся голий і босий!

На подив Славік зовсім не злякався і не засмутився, навпаки, відчув деяке полегшення:

-Мені байдуже, роби, що хочеш. Я збираю речі, йду, і ми розлучаємося. Це треба було зробити давно.

Ольга очманіла від такої рішучості чоловіка, адже раніше він їй ніколи не суперечив. Вона витерла, кричала, і стала дзвонити коханому татку. А В’ячеслав мовчки збирав свої речі до валізи. Він хотів якнайшвидше звільнитися від цього ярма, в яке він потрапив багато років тому з подачі батьків. Тепер у нього було заради кого ризикувати і він хотів кардинально змінити своє життя, заради Маші та доньки.

Скандал був приголомшливий. Мільйонер страшенно лютував, він відразу звільнив В’ячеслава з посади банкіра, заблокував усі його рахунки, і навіть приходив до лікарні, хотів залякати Машу. А в нього нічого не вийшло. На цей раз жінка твердо стояла на своєму:

-Ви можете мене навіть вбити, якщо вам так хочеться, але від Славика я не відмовлюся. Ми кохаємо одне одного, розумієте ви чи ні?

Про всяк випадок на час скандалу і розглядів баба Клава поїхала з Анею до подруги в село, від гріха подалі.

В’ячеслав теж часу не втрачав, він поки переїхав до орендованої квартири, і вирішив переглянути камери спостереження на тому самому перехресті, де збили Машу. Те, що він побачив, шокувало його! Червона іномарка належала тестеві, а за кермом сиділа його дружина, Ольга, та не одна, а з молодим коханцем! На записі чітко видно, як вона збиває Машу і відразу їде, навіть не озирнувшись! Ось це поворот. Чоловік був розлючений: «Ну й гадина! Як же це можна? Збити людину і навіть не вийти з машини, щоб перевірити, що з нею? Чи не надати допомогу? Як можна спокійно жити після цього? Ходити в дорогі салони, солярії, на фітнес, знаючи, що ти можливо вбив людину?

Такий цинізм просто не лягав у нього в голові. Він домовився зі співробітниками компанії міських відеокамер та забрав запис. Недовго думаючи, набрав номер Ольги. Та одразу відповіла:

-Що, дорогий? Злякалася твоя курка? Одумався? Отож! Негайно повертайся, проси вибачення! Поки я добренька!

Чоловік грізно перебив її:

-Слухай сюди. У мене на руках запис із камер спостереження, і там чудово видно, як ти збиваєш Машу! І ховаєшся з місця злочину! І я завтра піду з нею з поліцію. Як ти гадаєш, який термін тобі світить? І що про тебе говоритимуть у вищому суспільстві? Яка ж ти погань! Сама мало не вбила людину, маєш молодого коханця, і ще смієш мене чимось звинувачувати? Чи краще твоєму батькові цей запис показати? Я, мабуть, так і зроблю. Пошлю йому копію, нехай помилується дорогоцінною донечкою!

Голос Ольги здригнувся, і вона відразу змінила тон:

-Слава, послухай, не гарячкуй так сильно. Не треба в поліцію, я не хочу до в’язниці! Я там не виживу! І батькові не треба, він мене вб’є, ти його знаєш! Що ти хочеш? Давай домовимося.

В’ячеслав сказав:

-Ти переведеш на мій рахунок ту суму, яка пішла на операцію Маші, і переконаєш свого тата, щоб він не чіпав нас з Машею. І зникнеш із мого життя назавжди. Інакше виконаю свою загрозу. Зрозуміло?

Ольга швидко заторохтіла:

-Так, звичайно, я все зроблю. Розійдемося тихо та полюбовно. Дякую. Ти маєш рацію, адже я тебе теж ніколи не любила. А тоді вночі я просто випила зайвого і відверто злякала, коли зрозуміла, що збила людину. Швидко поїхала та все! А що мені треба було робити? До в’язниці добровільно сідати?

Чоловік зітхнув:

– Бог тобі суддя, я все сказав. Поки що.

Ольга дотримала свого слова. Вона перевела Славику гроші, які він витратив на операцію, і батько мільйонер перестав дошкуляти В’ячеславу та Маші. Жінка швидко пішла на виправлення. Славко щодня відвідував її в лікарні, вони довго розмовляли, трималися за руки, і відчували, як їхні серця б’ються в унісон.

Незабаром Машу виписали додому, баба Клава повернулася з Анечкою з села, і на сімейній раді було вирішено жити всім разом у домі старенької.

-Дорогі ви мої! Живіть у мене все. Я одна одна, за цей час так прив’язалася і до Анечки, і до Маші, вони для мене як сім’я тепер, навіть ближче. Будинок добротний, ремонт, звичайно, тут не завадить, він багато років чоловічої руки не бачив. А помру, вам і залишиться. Родичів у мене все одно нема. Натомість свій дворик, городик, дитині є десь побігати. І мені не нудно на старості років.

Усі з радістю погодились. В’ячеслав буквально за пару місяців зробив капітальний ремонт, розширив кухню, обладнав дитячу та додав ще одну кімнату, вітальню. Вийшло все сучасно та затишно. Чоловік анітрохи не шкодував, що він тепер зовсім не багатій, влаштувався в невелику фірму економістом і працював на совість. Він заборонив Маші торгувати в кіоску, а щоб вона не скучала вдома, купив швейну машинку. Адже жінка з дитинства мріяла про це, і нарешті вона записалася на курси швачок. У неї стало добре виходити, і незабаром пішли перші замовлення. Маша не могла натішитися, їй не потрібно було більше надриватися і тягати ящики і працювати по дванадцять годин, вона насолоджувалася будинком, сім’єю та коханим хобі. За ці роки Славік сильно змінився, з веселого безтурботного мажору він перетворився на серйозного та відповідального сім’янина.

Минуло три місяці, Ганна називала чоловіка дядько Слава, а його це прямо коробило, і він вирішив, що настав час розповісти дівчинці всю правду і записати її на своє прізвище, як і належить. Увечері чоловік сів біля дитини у крісло і почав важливу розмову:

-Анечко, мені потрібно з тобою серйозно поговорити. Розумієш, я тобі не просто чужий дядько, а рідний тато, справжній, і хотів би звати тебе донькою та дати тобі своє прізвище. Що ти про це думаєш?

Дівчинка дивно на нього подивилася, і раптом спитала:

-Якщо ти і є мій тато, то чому з нами не жив раніше? Де ти був увесь цей час? То це через тебе мама часто плакала ночами? Ти що, покинув нас? НЕ любив? А тепер чомусь полюбив? Раптом ти знову підеш, і матуся плакатиме? Бо якщо люблять, то не кидають!

Аня з силою кинула олівець на підлогу та втекла у сльозах. Слава сильно засмутився, хоч і розумів, дочка у всьому має рацію! Якщо люблять, то не кидають, а він покинув!

Маша почала його заспокоювати:

-Я ж казала, рано ще, не зрозуміє вона. Занадто мала.

Баба Клава вирішила втрутитися в розмову, хоча зазвичай вона так не робила, ну тут вже справа дуже серйозна:

-Не серчайте, я поговорю з Анечкою. Не мала вона, ображена просто на батька. Адже на її очах мати стільки років бідувала. Треба їй правильно все пояснити. Вона розумна дівчинка та доросла не по роках. Все зрозуміє. Я зараз…

Клавдія Матіївна тихенько увійшла до кімнати Ані, та лежала, уткнувшись головою в подушку, і плакала. Пенсіонерка почала розмовляти, ніби й не з нею, а просто:

-Жили були принц із принцесою, вони дуже любили один одного. А прийшла зла відьма, і посварила їх, розлучила…

Дівчинка раптом зло сказала:

-Ну вистачить зі мною, як з маленькою, бабусю! Я вже доросла і все розумію, батько маму покинув, і ми йому не потрібні були стільки років. А тепер він нас, чи бачите, полюбив. А потім раптом розлюбить… То чи що?

Бабуся зітхнула:

-Ну, коли доросла, слухай тоді іншу казочку. Але вона нічого не сказала нареченому. Тому звинувачувати його теж нічого, він просто не знав про тебе. Розумієш?А коли він почитав документи і зрозумів, що це саме його кохана вмирає, він врятував її. .Твій тато дуже зрадів, коли дізнався, що в нього є дочка! його не любиш?

Дівчинка тихо відповіла:

-Люблю, і хочу, щоб так було завжди.

Баба Клава тоді додала:

-Ну Так чого ж тоді ображаєшся? Всі ми не ангели, і часто здійснюємо не тільки добрі вчинки, а й гидкі, мерзенні, нічого з цим не вдієш, так влаштована людина. Головне, що батько зрозумів свою помилку, покаявся і тепер ви разом. А судити його не наша справа з тобою, його за. Батьків треба приймати і любити, якими б вони не були. Тому що це найближчі тобі люди. Зрозуміла?

Дівчинка витерла носа, посміхнулася, і обняла бабусю:

-Баба Клава, яка ти в мене розумна! Все так добре розповіла! І чого я, дурна, на тата розсердилася?

Вона радісно помчала до вітальні, і взяла Славика за руку:

-Ну що, тату, підемо чай пити? Чур, от та велика шоколадна цукерка моя!

Чоловік радісно підхопив малу на руки:

-Доченько, сонечко моє! Ти більше не сердишся на папку?

Вона покрутила головою.

-Ні, не злюся. Я тебе люблю. Ти ж тепер завжди з нами житимеш, правда? І мама не плакатиме?

Слава поцілував свій скарб і пообіцяв:

-Клянуся тобі, мама більше ніколи плакати не буде, і ти теж, тому що я вас ніколи і нікому не дам образити!

Потім усі разом пили ароматний чай з цукерками та пирогами, які дружно спекли Маша з бабою Клавою, розмовляли, будували плани на завтра Маша сиділа поряд зі Славиком, притискалася до нього, і розуміла, ось воно, жіноче щастя, нарешті й до її добралося! Як же добре та спокійно на душі!

А батьки В’ячеслава так і доживали свого віку одні у своєму величезному особняку. Ірина Петрівна перетворилася з роками на жовчну, склочну стару, яка нещадно пиляла немічного чоловіка. Вона кляла цю покоївку, яка все ж таки відібрала їх синочка. Адже Славик із ними зовсім перестав спілкуватися. Один раз тільки зателефонував і сказав, що він абсолютно щасливий з Машею та донькою, і дуже шкодує, що втратив стільки років через ненависть рідної матері. Ірина Петрівна блукала порожніми кімнатами, і буквально вила від туги та самотності. Вона так і не зрозуміла, що сама винна у цьому. Адже все могло б бути зовсім інакше…