https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fty-nas-po-svitu-pustysh-ne-mozhna-tak-ryzykuvaty-my-zh-tak-vazhko-tsyu-kvartyru-kupuvaly-mij-yura-skazyvsya-taku-ideyu-shalenu-proponuye%2F%3F?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Ми з Юрою в шлюбі вже десять років. І така він вже людина, що увесь час якісь запальні ідеї має. То він в якийсь бізнес інвестує, то щось криптовалюту купує. І зазвичай із цього нічого не виходить. Саме тому я намагаюсь якось стримувати цей його запал, адже у нас сім’я, діти та треба берегти кожну копійку. Та нещодавно чоловік шокував мене ідеєю:

 – Все, це безпрограшний варіант! Я вже радився з фахівцем! Ми забезпечимо собі безбідну старість!

 – Як?

– Мені сказали, що в Одесі зараз дуже вигідно купувати нерухомість. Я подивився, ми можемо купити три квартири. Одну ближче до моря в новобудові, десь 10 хв до пляжу пішки, а інші трохи далі. Лиш уяви, будемо їх здавати й самі зможемо приїхати.

 – А де ж ти такі гроші візьмеш? 

 – Ми продамо нашу квартиру. Я вже говорив з рієлтором. Каже, за 80 тисяч заберуть. У нас в Чернівцях нерухоміть золота зараз, ти ж знаєш. Але з часом все зміниться.

 – Де ж ми жити будемо?

 – З моєю мамою. Вона однаково сама. 

 – А твоя сестра проти не буде. Мамина ж квартира їй має залишитися. Крім того, любий, ми так важко купували нашу квартиру. Чи можна так ризикувати? Ще й зараз, коли в Одесі взагалі нічого не ясно!

 – Хто не ризикує – той шампанського не п’є! Ти мені ще дякуватимеш! З часом війна закінчиться, ми продамо одну з тих квартир і купимо знову в Чернівцях. Інші й далі здавати будемо. Можна буде не перейматись через гроші. 

 – А як в одеську квартиру влучать? Ми все втратимо!

 – Буде компенсація. Я все врахував. Це безпрограшний варіант.

Я не знала, що казати. Ми й справді так важко купували житло. Їздили на заробітки вдвох. 10 тисяч дали мої батьки, 10 свекри, ще й позичали частину. Повертали борг років 5. Було дуже складно. Я мусила порадитись зі своїми батьками. Та вони були категоричні.

 – Навіть мови нема! Лишишся на дорозі! Не дозволяй це робити!

 – А може це й справді гарна ідея!

 – І не думай! Хто зна, що з тією Одесою ще буде!

На вечір я сказала Юрі, що не хочу йти на ризик, і батьки не радять!

 – То ти вже їм все розпатякала? Он як мені довіряєш? Тоді розлучаємось і ділимо майно. Я за свою частку куплю житло в Одесі. Ти ще пошкодуєш.

 – Але в нас сім’я, діти!

 – Яка сім’я, як ти мене ніколи не підтримуєш! І лише своїх батьків слухаєш!

Я в розпачі, не знаю, як мені бути. Я свого Юру люблю, він добрий насправді. Та чи можу так ризикувати? Ви б довірились?