Я знала ще давно, що свекруха Ганна Михайлівна дуже любить свою молодшу доньку Ольгу. Але от не думала, що і рідних онуків вона за таким принципом ділитиме!

За 10 років подружнього життя з Сергієм я всякого надивилася. Ні, як чоловік він чудовий, працьовитий та дуже мені допомагав вдома. Міг і посуд помити, і речі попрати. 

Але от свекруха у мене…Ох, то така жінка дуже дивна. Нам з Сергієм ніколи ні в чому не допомагала. Бодай передати з городу якісь помідорчики чи молочко свіже. Ні, вона могла й тижнями до нас не телефонувати.

Зате Ольку вона була ладна на руках носити. І гроші дасть, і великі сумки з гостинцями позбирає. Навіть пай за селом продала, аби донечці купити квартиру в місті. 

Ну от такий контраст був у родині. Чесно, я і сама давним-давно до такого звикла. От нащо мені гнатися за свекрухою? У мене свої батьки чудові люди, постійно нам допомагали. 

Однак, коли народилася донечка Златка, то свекруха ні на грам не подобрішала. Тепер пані Ганна вже й онуків ділить на “кохані” та “чужі”. 

Щоразу, як ми приїздили в село на свята, то історія повторювалася. Для Андрія та Матвія пані Ганна купувала іграшки, солодощі, якісь книги чи конструктори. А моїй Зорянці сухо могла вручити шоколадку акційну та навіть не обіймала. 

А про дні народження взагалі мовчу. То Андрійку якийсь телефон, Матвійку велосипед спортивний. А ми обходилися звичайним привітанням у слухавку, і то, аж під вечір. 

Цього літа ми з чоловіком вирішили затіяти ремонт у квартирі. Аби Зорянка не дихала тою пилюкою, то відправили її у село до свекрухи на 2 тижні. Сподівалися, що майстри будуть працювати в темпі вальсу, аби все встигнути. Ми навіть гроші пані Ганні залишили на випадок, якщо Зорянка захоче якісь солодощі. 

І що ви думаєте? За 4 дні я забирала дитину від бабусі зі сльозами на очах. А все почалося через звичайну полуницю.

Того дня Зорянка до мене зателефонувала і почала плакати у слухавку:

– Мене бабуся насварила та в куток поставила. 

– Може, ти її не слухала чи була нечемна?

– Я просто захотіла полуниці нарвати, а вона сказала, що не для мене садила. І тепер заборонила на город заходити навіть. 

Я сиділа вражена, чесно. Одразу зателефонувала до свекрухи, аби розібратися в ситуації.

– Чого твоя шмаркачка до полуниці полізла? Всі грядки мені потоптала. От приїде Матвійко та Андрійко, чи я пригощати онуків буду?! 

– А моя Злата вам що, не рідна? 

– Яка різниця? Я то садила, поливала!

Не стала слухати далі докори свекрухи, взяла на роботі відгул та наступного дня поїхала в село. Дитина взагалі недоглянута, личко невмите, зуби не почищені, волосся у ковтунах. Свекруха навіть не соїзволила одяг онучки з валізи розкласти, там все на купу перемішалося. 

Я лиш зайшла до хати, взяла всі речі та розвернулася геть, зі свекрухою ні віталася, ні прощалася. Пані Ганна лиш здивовано покліпала очима. 

Того ж вечора все розповіла Сергієві та попередила, що до свекрухи ні ногою більше! Така “хороша” бабуся нам в родині не потрібна!