Ми з чоловіком прожили 12 років разом, а тепер він вирішив розлучитись зі мною, бо я не приписала його у своїй квартирі.

Ми з Богданом живемо в квартирі, яку я купила ще до весілля. Коли ми одружувались мені було 27, а Богдану – 30. До того часу я уже мала власне житло, бо багато працювала.

На квартиру я заробляти почала ще з 20 років, тоді вперше поїхала за кордон. Спершу була на полуниці в Польщі, потім у Німеччині на заводі працювала, а зрештою 4 роки доглядала літню італійку. Так, все зароблене я відкладала. І тому змогла придбати двокімнатну квартиру в новобудові та зробила гарний ремонт. Ще й заощадження мала.

Богдан свого житла не мав, хоч йому вже й було 30. Мене це не турбувало, бо, де жити після весілля у нас було. Тож чоловік переїхав до мене.

Я працювала бухгалтером в будівельній компанії, чоловік – машиністом на залізниці. За цей час у нас народилась донька Катя, якій цьогоріч виповнюється 10. Жили спокійним сімейним життям. Чоловіка не турбувало, що він досі не приписаний у моїй квартирі. Та минулого місяця це питання стало для нього принциповим.

– У всіх нормальних сім’ях всі приписані разом, лише у нас – ні. Ти з донькою приписані в цій квартирі, а я як чужа людина – постійно повторював Богдан.

– Чому це тебе так турбує? Досі все було нормально. Що раптом сталось?

– Сталось. Так не має бути!

Він не міг пояснити мені причину, просто повторював те, що я мушу його приписати. Я ж цього робити не хочу, бо я сама працювала і заробляла на своє житло. Хай би він робив так само і теж би мав свою квартиру. Я не винна, що він не хотів важко й багато працювати для свого майбутнього. Це чоловік повинен забезпечити житлом свою сім’ю, а не жінка.

Така моя позиція дуже образила Богдана. Він зібрав свої речі і поїхав до брата у сусіднє місто. Олег, його брат, повністю підтримує мого чоловіка в цьому питанні, бо вважає, що приписавши Богдана, я вчиню правильно.

Чоловік сказав, що розлучиться зі мною як я його не припишу, та я свого рішення не зміню. Побачимо, де він далі житиме. Якщо квартира йому дорожча за сім’ю, я його не тримаю. Ми з донькою не пропадемо.

Як би ви вчинили на моєму місці?