– Ти що рідного брата виженеш? – Коли я дізналась, що втнула моя мати, вирішила серйозно з нею поговорити

Колись в дитинстві ми з братом були дуже близькі. Він захищав мене й оберігав, завжди в усьому допомагав. Ідеальний старший брат. Та за часом все змінилося. Ігор подорослішав і зустрів свою Інну. Він закохався і забув про всіх на світі.
У 22 роки брат одружився. Згодом заснував власний бізнес і був доволі успішним. Я однаково любила брата, хоча ми тоді бачились лишень на свята. Його дружина народила, він придбав будинок і дорогу автівку. Страшенно його гроші змінили.
Після закінчення інституту і я вийшла заміж. Та минуло кілька місяців і я збагнула, що обрала зовсім не того. Вже через рік я тікала від нього вся в синцях і вагітна. То й зателефонувала Ігорю. Та почувши мої плачі, він посміявся:
– Думати треба було головою. Що не бачила раніше, який він?
– Не бачила. Хіба це так просто?
– Ну, я допомогти тобі не зможу, вибач! Інна планує магазин відкривати, гроші всі в товарі!

Він міг принаймні запропонувати мені прихисток, або ж бодай якусь допомогу. Та не схотів. До батьків повертатись я не могла. Звернулась до подруги. Вона дозволила пожити в її домі. А згодом сказала:
– Ти не маєш чекати допомоги від інших! Розраховуй лише на себе!
– Але я ж вагітна!
– І що? Зараз знайдемо для тебе підробіток. А потім народиш, дитинка трошки підросте і поїдеш на заробітки.
Я не уявляла собі все це. Мені було вкрай важко. Та врешті я знайшла стареньку жінку, котра потребувала догляду. Вона дозволила оселитися в неї і жити навіть з дитиною. Згодом я народила доньку. Тетяна Вікторівна навіть допомагала бавити дитину. Вона стала мені, наче рідна. Роки минали. І коли дочці виповнилося шість років – старенька померла. Та виявилось, що вона залишила нам свою хатину. Нехай вона була в жахливому стані, та все ж наша.
Врешті я вирішила зробити, як радила подруга. Залишила дочку з моїми батьками і поїхала до Італії. За кілька років заробила і перебудувала хатину. Та коли почалась війна, вирішила забрати дівчинку до себе. Безпека – найголовніше.
І тут мені зателефонувала подруга й повідомила:
– Ти ж знаєш, що у твоїй хаті живуть?
– Хто?
– Якийсь чоловік. Я так розумію, що це твій брат.
Я зателефонувала мамі, котра мала ключ і запитала прямо:
– Що Ігор живе в моєму будинку?
– Ой, доню, так!
– А чого це ти його туди пустила?
– Така біда в нього, жах! Інна його покинула і весь бізнес собі забрала. Він на межі!
– Мамо, нехай йде куди хоче! Але там він не житиме!
– Ти що, рідного брата виженеш?
– Звісно!
Ми посварилися, та я вирішила стояти на своєму. Ніколи не забуду, як він говорив зі мною тоді, коли я побита і вагітна вешталась вулицями. А ви як гадаєте, правильно я вчинила чи ні?