Дівчинку підкинули у ті півгодини, доки Люба корову доїла. Виходила з дому – нікого не було, а повернулася – на ганку коробка з немовлям. Звичайна коробка з-під пряників, схоже, біля магазину взяли, а всередині – рожевий кульок. Люба спочатку навіть подумала, що це лялька, але доторкнулася до пухкої щічки і зрозуміла – дитинку. Справжній.

Поставивши цебро з молоком на землю, вона сіла на ганок. Чия ця дитина довго думати не треба – всі знали, що чоловік її на бік ходив до продавщиці Мані, а потім та понесла, і казали, що саме від її чоловіка. Щоправда, одразу після цього Маня поїхала – мати її відправила до тітки в місто: хтось говорив, на аборт погнала, хтось вважав, що заміж її швидше хочуть видати. Люба не встигла ні суперниці косми висмикнути, ні чоловіка сковорідкою оприбуткувати – той поїхав на вахту, на заробітки. Мабуть, Маня все ж таки народила дитину і вирішила її батькові відправити. А де він, цей батько – вдома вже понад півроку носа не показував.

— Хороша яка, — зітхнула Люба.

Дівчинка спала, тримаючи соску в роті, і її личко було таким безневинним, що Люба навіть сердитися не могла.

Збоку в коробці вона помітила конверт – звичайний такий, білий. Вона дістала його, зазирнула. Усередині – пачка грошей та зошитовий листок у клітинку. На аркуші кілька рядків. Почерк здався їй знайомим, але це й не дивно – вона у школі понад двадцять років працює, кого тільки не вчила. Ту саму Маню.

«Її звуть Надя. Будь ласка, подбайте про неї і нікому не говоріть, я повернуся за нею».

Ось тут Люба розлютилася – що значить, не кажіть нікому? Вони що, подружки? І коли вона повернеться? Ні, вона в такі ігри не грає – вранці ж відвезе її в районне селище дільничному, хай там розбираються!

Вона ще раз глянула на Надю – ім’я якесь! Люба зітхнула.

Так звали її сестру. Вони були близнюками, схожі на дзеркало. вже один. Для Люби сестра просто зникла, розчинилася, як дим. І ось тепер перед нею лежить дівчинка, теж Надя, і спробуй скажи, що це не доля.

— Мам, ти чого тут сидиш?

Це вийшов старший син, який з того часу, як поїхав батько, узяв на себе всі чоловічі обов’язки по господарству і вставав разом з нею рано-вранці.

– А це що?

Він дивився на коробку, переводячи очі з неї на матір.

— Не знаю, — Люба відчула, як у неї щипає очі. – Підкинули ось.

Вона простягла йому листок. Син прочитав написане, і Любі здалося, що зблід. Напевно, зрозумів, звідки ноги ростуть – він же дорослий, теж чув усі ці плітки.

— Думаю, що тепер робити, — жалібно промовила вона.

— А що тут думати, — похмуро озвався син.

Такого Люба не чекала – їй завжди здавалося, що старший син на її боці був, засуджував батька за його пригоди. З іншого боку – його можна зрозуміти, сестро, все ж таки.

Але Сергій – дитина зовсім, хай і двадцять років йому вже. Куди йому збагнути, як це непросто! Адже на дитину документи потрібні, до лікарів його водити треба і таке інше, це ж не кошеня, якого поселив у себе, і справа з кінцем. Тому Люба схилялася до того, щоб дівчинку відвезти в опіку чи міліцію. Або взагалі – віднести до магазину, до бабусі, хай водиться!

Вчора Люба посварилася з матір’ю Мані – не спеціально, так сталося. Просто та Єгорку прийняла звинувачувати, що він вкрав шоколадку. Єгорка – старший із багатодітної родини, шестеро їх. І вони живуть дуже бідно, всі знають. Батько п’є, а Єгорка у свої дванадцять мало що добре вчиться, але ще й намагається підробляти. І Люба знала, що той копійки чужий без просу не візьме! Тому й заступилася за хлопчика, а Мані Мані й не подумала Любу слухати, ніби це вона винна, що чоловік її до Мані під спідницю заліз. Добре, що дівчинка засунула гроші продавщиці і звеліла відстати від хлопчика – Аня, здається, із Сергійком в одному класі вчилася.

Але Сергій продовжував наполягати.

– Мамо, ну, будь ласка! Дивись, яка вона хороша, я завжди про сестричку мріяв, а ти одних пацанів народжувала. Обіцяю, я тобі допомагатиму!

У цьому Сергій був досвідчений боєць – молодший, вважай, на його руках і виріс. Але все одно, проблеми нікуди не поділися, і Люба згнітивши серце вирушила до подруги Лариси, яка працювала фельдшером. Розповіла все як є, і та пообіцяла приходити дивитися дівчинку, щеплення ставити за віком, але сказала, що якщо що піде не так і потрібно буде в район везти, вони обидві по шапці отримають.

У селі Люба чутка пустила, що це племінниця їй доньку привезла. Втім, таким було нікого не здивувати, тож, якщо хтось що й подумав, обговорювати це не став. А ось з чоловіком Люба остаточно посварилася – коли він зателефонував і сказав, що затримається ще на місяць, вона накричала на нього і заявила, що може взагалі не повертатися, набридли його пригоди. Він у відповідь образився і більше їй не дзвонив.

Надя була таким чудовим немовлям, що не покохати її було неможливо. Люба швидко забула, що вона позашлюбна дочка її чоловіка, і сприймала її справді як дочку племінниці, онуку, тобто.

Але ще більше до дівчинки прив’язався Сергій – він з нею водився немов молодий тато, і Люба навіть посміювалася, чи не час йому одружуватися. Хоча насправді – як одружитися, дитина ще зовсім, і професії так і немає: не встигла з армії повернутися, а тут батько поїхав, і вона залишилася вдома, щоб Любе з господарством допомагати. Правду кажучи, середній син теж уже багато чого робив, і вони впоралися б удвох, але старший син у неї завжди був улюбленцем, і відпускати його від себе зовсім не хотілося.

Так і зажили – поки Люба на роботі була, Сергійко з Надею водився і кашеварив, а як вона поверталася, всі чоловічі справи вдома переробляв, не забуваючи братів до цього залучити, навіть молодшого, говорячи, що матері треба допомагати, враховуючи, що тато втік . Це тільки старший син батька засуджував, а молодші за ним нудьгували, але тут Люба нічого вдіяти не могла.

Кілька місяців минуло, дівчинка вже на ніжки вставати почала, коли до них приїхала несподівана гостя.

Спочатку загавкали собаки. Люба вийшла подивитись хто там. На порозі стояла невиразно знайома дівчина, Аня, здається. Люба її погано пам’ятала – та жила тут лише рік у дев’ятому класі, коли з якихось незрозумілих сімейних проблем дівчинку відправили до бабусі. Здається, в класі її не особливо любили і навіть дражнили, надто вона була інша. Так, точно, з Сергійком в одному класі вона вчилася, і Любі тоді було не до цього – молодший син ще зовсім маленький був, середній до школи пішов, а Сергійко вічно бився у школі, тож навіть лояльний до неї директор кілька разів дзвонив і лаявся. Здається, Люба бачила Аню якось у магазині – ну так, якраз напередодні того дня, коли до них підкинули Надю, тоді ще продавщиця звинуватила Єгорку в тому, що він вкрав шоколадку, а Люба за нього заступилася.

— Здрастуйте, Любов Борисівно, — сказала Аня начебто навіть злякано.

— Доброго дня, — Люба не приховувала свого подиву. – А ти що тут робиш? Чи будинок продавати приїхала?

Бабуся Ані померла кілька років тому, і з того часу будинок пустував, заростав кропивою і лободою.

— Ні, — похитала вона головою.

Люба спочатку не зрозуміла – що вона таке каже? І тільки коли Аня повторила ім’я дівчинки, до неї дійшло – так от виходить, хто їй дитину підкинув! Сумнівів у цьому не було, все було зрозуміло по блідому обличчі Ані та її стривоженим очам, якими вона стежила за спиною Люби когось, нервово закушуючи губи.

— Ну… Проходь.

У душі піднімалася хмара обурення. Та хто вона така, щоб на дівчинку права пред’являти! Сама її покинула, а тепер з’явилася! адже молодий хлопець, йому вчитися і працювати треба! Не кажучи вже про гроші – ті, що тоді лежали в конверті, давно закінчилися, а без чоловіка на одну вчительську зарплату всіх тягнути ой як важко!

Але все це Люба тримала в собі, чекала, що ця соплюха скаже.

На їхні голоси з дитячої вийшов Сергій – він якраз погодував Наденьку і тримав її стовпчиком, щоб повітря вийшло. Аня, не звертаючи уваги ні на Любу, ні на Сергія, кинулася до дівчинки, буквально відібрала її у Сергія і притиснула до себе. Незважаючи на обурення, Любі навіть стало її шкода – гарне личко у Ані зморщилося і спотворилося, з очей бризнули сльози. Вона щось зашепотіла на вухо дівчинці винним благаючим тоном, притискаючи її до себе так, що Люба навіть злякалася – як би не задавила дитину! А Сергійко теж, гарний – то дихати нікому у бік Наді не дає, а то першою зустрічною дозволив її відібрати!

Люба сподівалася, що дівчинка розкапризується, і тоді вона зможе підійти і забрати її, начебто «Нічого лякати дитину, вона чужих не любить!». Сергію, а потім раптом опустилася перед Любою на коліна і заголосила:

— Любов Борисівно, дякую вам, все життя я тепер у вас у боржницях буду! Ви не уявляєте, як я вам вдячна!

Такого Люба не чекала і страшенно зніяковіла, і поки вона підбирала слова, щоб заспокоїти дурню, раптово втрутився Сергій – сунув Наденьку в руки Любе, а сам опустився до Ганни і почав її піднімати.

— Тобі буде, — суворо сказав він. – Що ми, звірі якісь, дитину не захистимо?

Тут Аня взагалі заридала в голос, а Сергій притис її до своїх грудей, дбайливо погладжуючи по волоссю.

І тільки тут Люба все зрозуміла – і чому Сергійко так багато бився в дев’ятому класі, і чому так у місто рвався, і чому про Надю так дбав, що вона-то думала, що її син зовсім дитина, а він, он, який, виявляється – готовий наречений!

Коли всі заспокоїлися, а Надю поклали спати, Аня рівним безбарвним голосом розповіла їм свою історію: як мама завела собі нового чоловіка, як друг цього чоловіка поклав на Аню око, як мама змусила її вийти за нього заміж, а коли той почав бити Аню, не повірила їй і стала допомагати.

– Я боялася, що він мене вб’є. Його навіть вагітність моя не зупиняла. І я знала, що він нізащо її мені не залишить, навіть якщо я зможу піти – забере собі і знущатиметься над нею, як з мене.

Люба бачила, як грають жовна у сина, як міцно стискаються кулаки, і їй стало страшно – як би Серьожа чого не накоїв!

– І я вирішила його обдурити, – продовжила Ганна. – Сказати, що дитина мертвою народилася. Це було непросто, але мені одна допомогла, у неї мама в лікарні працює. А потім я хотіла до суду на нього подати, бо інакше його не позбутися. Я знайшла одне суспільство, де допомагають таким, як я, і вони пропонували сховати мене з дитиною, але я не хотіла, щоб він потім почав шукати доньку. Тож я привезла її сюди. Я знала, що така жінка, як ви, не кинете малечу – бачила, як ви в магазині за хлопчика того заступилися, та й взагалі пам’ятала, якою ви завжди доброю були. І ваш син завжди мене захищав. Вибачте, що я нічого не пояснила, але я боялася, що він не повірить мені і шукатиме, а чим менше людей знає…

— Треба сказати мені! – не втримався Сергій. – І суди ніякі не знадобилися б…

Аня подивилася на нього з вдячністю, і Люба подумки зітхнула – ні, ну, принесла її нелегка!

– Дякую, – м’яко сказала Аня. – Але він того не вартий.

— То що суд? – не стримала Люба, якій хоч і не подобалося це все, але покарати ірода все ж таки хотілося.

– Вчора ось тільки й закінчився, – пояснила Ганна. – Посадили його. І я одразу сюди приїхала.

– Так довго? – Вразилася Люба. – У телевізорі все куди швидше…

Син подивився на неї начебто навіть з докором.

— Ну, а що? – виправдовувалася Люба. – Що там вирішувати – разів два і готове!

Аня та Сергій переглянулися. І по тому, як він дивився на неї, Любі вже все було зрозуміло. І це їй зовсім не подобалось. Хоча… Вона ж Наденьку до себе забере! Тільки зараз це дійшло до Люби, і від страху аж подих перехопив. Ні, ні за що вона Наденьку не віддасть! Вони молоді, хай життя своє будують, а воно вже якось саме з нею впорається!

Сергій, наче прочитавши її думки, сказав:

— Може, ти трохи поживеш у нас?

А в очах у сина Люба прочитала – доки ти тут житимеш, я все зроблю, щоб ти залишилася назавжди!

Це Любу цілком влаштовувало.

– А що, – сказала вона. – І справді, поживи. Ти після суду, мабуть, зовсім виснажилася. Відпочинеш тут, ми тобі про Надю розповімо.

І Ганна погодилася. Залишилась у них на якийсь час, ну а там уже Сергійко і справді зробив усе, щоб Аня не сумнівалася – тут її ніхто не скривдить.

На цьому можна було б і закінчити історію, адже й так усе зрозуміло – Аня покохає Сергію, який так трепетно ​​дбає про її дочку, Люба, хоч і не надто буде рада цьому шлюбу, заради Наді буде готова потерпіти таку невістку. Але треба розповісти ще дещо.

Через місяць після того, як Ганна приїхала за своєю донькою, додому повернувся чоловік Люби. Тепер, коли вона знала, що Надя не його дочка, злість її стихла, навіть соромно трохи стало, що звинувачувала його без приводу. Хто знає, від кого Маня понесла? Вона завжди легковажною була.

Хлопчаки зраділи поверненню батька, і Люба не стала його виганяти. Що було, те було, справа минула.

— Тільки май на увазі, — сказала вона.

Але чоловік і не думав нічого такого – здається, за час розлуки він вирішив, що сім’я йому дорожча. Так що навіть старший Сергій незабаром пом’якшав і перестав на батька сердитись, тим більше той, на відміну від Люби, Аню вітав і вважав, що кращої дружини для сина не знайти.