— Синку, не смій так зі мною розмовляти при цій, яку я вперше в житті бачу, — зарозуміло промовила жінка. І одразу раптово змінила гнів на милість:

— А давайте поїмо. Тут все таке апетитне, прямо з розуму зводить запах.

Ліза з Андрієм одружилися після закінчення вишу. Зустрічалися з першого курсу, бо знали, що вони створені одне для одного. За місяць до весілля Андрій запросив кохану познайомитися з майбутньою свекрухою та попередив:

– У мене мама досить незвична. – Піднявши брову, скривив рота.

— А що саме в ній незвичайного? – Здивувалася дівчина.

— Вона дуже рано стала матір’ю, а решту сама побачиш, — багатозначно відповів молодик.

У призначений день Ліза, трохи нервуючи, приїхала у квартал, де жив Андрій. Вони домовилися купити тортик до чаю та букет для Мілени – так звали маму нареченого. Поки вони були в магазині, Андрію хтось надіслав повідомлення месенджеру.

– Любий, хто це? — Ліза, яка вибрала букет із білих лілій, мигцем кинула погляд у бік коханого.

– Мамо, – розчаровано зітхнув він і запитав у відповідь:

— Ти вибрала цей букет?

Не чекаючи, що скаже кохана, Андрій сфотографував квіти та надіслав фото матері. Через якийсь час він насупився і обережно поцікавився у Лізи:

— Лізо, ми з цим букетом підемо? Може, варто його змінити?

– Чому? – Ліза мало не образилася, адже вона так старанно вибирала квіти. Щоб не було жодної м’ятої пелюстки або листочка.

— Мама сказала, що не любить лілії. Їй більше подобаються білі орхідеї, — зніяковіло промовив Андрій.

– Ну гаразд, – Ліза вирішила підкоритися волі майбутньої свекрухи і попросила замінити квіти. Щоправда, довелося трохи доплатити, але головне — догодити мамі Андрія. Хоча й спантеличила вимога замінити квіти.

Після квіткового магазину парочка вирушила до кондитерського, і тут Ліза засумнівалася, чи варто їй самостійно обирати торт. Раптом Мілені не сподобається? Судячи з того, що вона вимагала змінити букет, з тортом може статися те саме. Андрій знав смаки своєї матері і без вагань вказав на «Графські руїни», який одразу запакували в гарну коробку. Прийшовши до квартири Андрія, дівчина трохи здивувалася.

Їй здалося, що її розігрують, коли зіткнулася віч-на-віч з матір’ю Андрія. Перед нею стояла молода особа років тридцяти з невеликим, з гарною фігурою та доглянутим обличчям, красиво покладеним волоссям і таким макіяжем, що дівчина відчула себе поряд із нею сірою мишею. Жінка оцінювально оглянула гостю з голови до ніг, царственно розкрила обійми і досить низьким голосним голосом сказала:

— Ласкаво просимо, люба невістка!

Ліза навіть розгубилася, відповідаючи на привітання майбутньої родички. Мілена ляснула дівчину по плечу:

— Чого стоїш, як нерідна? Заходь, особливого запрошення не дочекаєшся.

Приголомшена Ліза пішла за майбутньою свекрухою вглиб квартири, дивуючись на кожному кроці. Мабуть, Мілена була їхньою фанаткою і не дозволяла міняти на щось інше.

Простора трикімнатна квартира здавалася більшою, ніж є, через скромну, майже спартанську обстановку. З меблів – невеликий диван, пара крісел, журнальний столик, закритий стелаж для книг та іншої дрібниці. Шифоньєри, якими було заставлено півквартири у батьків Лізи, стояли на балконі, що утеплював.

— Не люблю, коли багато барахла, — гордо мовила Мілена. — Це ненормально, коли речей більше за господарів.

У кімнатах Андрія та його матері все було так само просто, щонайменше. Жодних шторок з мереживами чи важких шовкових портьєрів, серветок на столах чи підвіконнях. Чисто, стерильно, без фантазії. З іншого боку, подумала Ліза, так простіше і функціональніше – не доводиться паритися з витрушуванням пилу з серветок або килимів.

Мілена провела гостю на кухню, жестом чарівника показала на гору картоплі:

— У нашій хаті закон такий: кому треба, той і готує. Я ніби не голодна, але ж ви вчорашні студенти, вічно в пошуках їжі. Так що беріть ножики до рук і чистіть картошку. А я піду почитаю. Покличте, коли буде готове.

– Лізок, – з нотками вульгарщини звернулася вона до дівчини, – ти не соромся. Бери ніж і дій якнайшвидше. Ну все, заважатиму не буду. – Сунула їй в руку інструмент і поскакала в кімнату, залишивши після себе шлейф ядрених духів.

Андрій густо почервонів:

– Ліза, пробач. Я ж казав, що у моєї мами незвичайна манера поведінки.

– Але не настільки ж, – Ліза засмучено подивилася на гарний манікюр, який спеціально зробила на честь знайомства.

Андрій забрав у неї ножа, висипав картоплю в ящик на балконі і почав набирати номер кафе з доставкою їжі. За сорок хвилин кур’єр привіз їм кілька пакетів з їжею, яку закохані гарно розклали по тарілках і покликали Мілену за стіл.

Жінка незворушно вмостилася і відразу зажадала:

— Лизонько, завари мені трав’яний чай із лимоном. Тільки нарізай тоненько, адже ми не якісь там селяни з дикого хутора. До речі, звідки? Із села?

– Я народилася і все життя прожила в місті, – спокійно відповіла дівчина, подаючи чай Мілені.

Та жваво закивала:

— Та й слава богу. А то я думала, що мій не дуже кмітливий синок приведе до мене якусь провінціалку з далекого Мухосранська.

— Мамо, будь ласка, не починай, — Андрія явно напружувала поведінку матері.

Та не слухала, а уважно вивчала накритий стіл:

– Опаньки! Де смажена картопля? Я цілий тиждень мріяла поїсти звичайної смаженої картоплі, а це що? Андрюха, що за підстава? Не можна було почистити та посмажити? Де повага до старших?

— Це я вирішив скасувати картоплю, — спокійно відповів син. – Мамо, ти начебто запросила Лізу в гості, щоб познайомитися. І що ти зробила? Вручила їй ножа, тазик з картоплею і вимагала приготувати. Тобі треба, ти й смажиш, забула?

— Синку, не смій так зі мною розмовляти при дівці, яку я вперше в житті бачу, — зарозуміло промовила жінка. І одразу раптово змінила гнів на милість:

— А давайте поїмо. Тут все таке апетитне, прямо з розуму зводить запах.

Подальша частина застілля пройшла без ексцесів, хоча Лізу не залишало почуття, що від такої химерної особи, як Мілена, можна очікувати всякого. Дівчина зітхнула з полегшенням, коли Андрій посадив її у таксі та поцілував на прощання:

— Побачимося завтра, кохання моє.

Ліза лише кивнула, не наважуючись відповісти словами. Насправді, вона була готова розплакатися, тому що все пройшло зовсім не так, як вона собі уявляла. Майнула думка: може, вони з Андрієм поспішили, заговоривши про весілля? Найменше Лізі хотілося опинятися поряд із Міленою під одним дахом. Така тітка будь-кого до жару доведе. Занадто вона груба.

Добре все обміркувавши, Ліза не наважилася скасовувати весілля, так як кохання сильніше за якусь там Мілену з її КАРТОХОЮ.

Весілля пройшло в невеликому сімейному колі.

— Немає нічого кращого для жінки, ніж бути вільною від сімейних зобов’язань у такому віці. Хочу – халву їм, хочу – пряники…

Мілена по-дружньому підморгнула Лізі:

— Ти не соромся брати Дюшу в обіг, він такий матрац і мямля, що гріх цим не скористатися. Я так і вчинила з його батьком. Підлаштувала одну штуку з подругою, через що мій чоловік впав у немилість у мене і був змушений залишити мені цю квартиру.

Ліза відповіла таким здивованим поглядом, що Мілена схаменулась:

— Та ти що, я пожартувала! Свекрусі ніколи такі речі невісткам не розповідають. Забудь, люба.

Через два роки Мілена оголосила, що зустріла чоловіка своєї мрії та виходить за нього заміж. Ця новина шокувала Андрія:

— Мамо, ти ж казала, що хочеш онуків. Ми з Лізою проходимо обстеження, щоби майбутня вагітність пройшла без сюрпризів. А ти, значить, одружилася?

— Та що ж тут такого? – заляпала очима Мілена. – Я теж хочу жіночого щастя. Мені що, вік проторчати у вас на побігеньках?

Андрій насупився:

– Ти за нами ніколи не бігала. Ми з Лізою самі все робимо.

– Господи, ну що ти до слів чіпляєшся? Це лише образне вираження. Все, молодь, поки що! – Мілена поспішала на побачення.

Потім було весілля. Чи не пишна, але дуже весела. Мілена танцювала під попсу з 90-х, заворожуючи гостей надто вже відкритим декольте, а її чоловік Паша сидів за столом і милувався енергійною дружиною.

Незабаром народилася внучка Ангеліна – точна копія Андрія. Мілена не привітала молодих батьків. Вона була надто зайнята особистим життям, адже її новий чоловік вимагав до себе пильної уваги. Мілена тільки й робила, що залицялася до нього. Їй не вистачало часу на сина, котрий намагався хоча б поговорити з нею по телефону.

Ангелині виповнився майже рік, коли молода бабуся примчала до Андрія з новонародженою крихтою.

— Андрюхо, ось вам ще одна кукла на виховання. Ми з Пашею хочемо з’їздити на море, зараз путівки дуже дешеві. Потім ніколи не буде. Нехай мій спиногриз у вас буде.

Андрій з Лізою і сказати нічого не встигли, як Мілена помчала геть.

— Андрію, що це? – Схилившись над сплячою малюткою, Ліза мало не заридала, розуміючи, що їй доведеться пережити найближчим часом.

Чоловік, знизавши плечима, винувато опустив очі в підлогу. Робити нічого, доведеться доглядати дитину, поки свекруха ніжиться на березі теплого моря.

Безвежа мати заявилася за два тижні, задоволена і засмагла. Маленьким сином майже не цікавилася, лише запитала побіжно:

— Він вам не надто заважав?

Жінка чекала, що син скаже: ні, нітрохи, як може завадити маленька дитина. Але натомість Андрій мовчки приніс малюка, дбайливо вручив матері і спокійно сказав:

— Я хотів би, щоб ти стала нормальною матір’ю хоч би для нього. Якби не бабуся, я б виріс у дитбудинку.

– Поговори мені ще! – Огризнулася Мілена, притиснувши до грудей сина. – Якби не я, то тебе й на світі не було.

— Краще б не було. — Нахмурився Андрій.

Ліза не втручалася, з неї було достатньо п’ятнадцяти днів, коли вона забула, що таке нічний сон. Тому мовчки дивилася у вікно, як незадоволена свекруха несе немовля до таксі. З того часу відносини між Міленою та Андрієм практично припинилися. Ані сімейних зустрічей, ані подарунків до свят. Тільки хвилинна натягнута телефонна розмова з тим самим питанням: як справи?