Роман уже прийшов із дитячого вечірнього свята в найближчому селі, де він щороку був Дідом Морозом. І через три години треба було вже лягати спати.

Навіть маскарадний костюм не став знімати. Роздягнешся в такий холод і одразу застудишся. Цього дня на подвір’ї було дуже холодно, щосили вив крижаний вітер зі снігом.

Раптом вірний пес Джинджер почав турбуватися і навіть підвивати. Він підійшов до дверей і почав виляти хвостом, немов повідомляючи господареві, що треба відчинити двері.

Джинджер був розумним кобелем, ніколи не наводив паніку просто так. А тут господар помітив за псом дивну поведінку. села.

— Ой, що ти тут робиш, малюку? – Запитав Роман замерзлого цуценя, яке з’явилося на світ зовсім недавно.

Видно, що цуценя відлучили від матері, воно було вкрите товстим шаром снігу, який навіть не танув. Було зрозуміло, що песик замерзає. І якби не з’явився лісник тоді, рік тому на цій дорозі, малюк би так і змерз у мороз.

У серці чоловіка з’явилася жалість, він не зміг пройти повз щеня.

Чоловік відніс малюка, що всього промокло від снігу, у свою хатинку, відігрів і навіть помив його в лазні, бо собачку ще й блохи мучили. Шампуня проти бліх не було, але вода з шампунем і так змила більшу частину комашок. І малюкові мало стати краще. Цуценя довелося годувати зі шприца молоком і рідкою кашею, більше він нічого не їв, був надто маленьким.

Роман вигодував і виходив щеня. І з того часу Джинджер став для могутнього чоловіка з широкими плечима та чорною бородою найкращим другом та помічником, охороняв хатинку, коли господар відлучався до села у справах.

І ось пес почав бігати довкола господаря, покусувати його за руки, явно тягне його назовні, на вулицю. Романові так не хотілося вставати і кудись іти, адже він уже встиг пригрітися під ковдрою.

Рома швидко одягнувся, взув величезні валянки на дві шкарпетки і вийшов із собакою на мороз, попередньо захопивши з собою рушницю. Про всяк випадок, адже в лісі водилися не лише гарні птахи та нешкідливі білочки, а й вовки, і навіть ведмеді.

Чоловік просто любив працювати в лісі, а виріс він у сусідньому селі, куди зараз вирушав тільки за товарами.

***

Дитячі роки у Роми були такі безтурботні й безтурботні, що він уже подумав, що так триватиме все життя. Але потім сталося нещастя – не стало його матері. Єдиною близькою, дорослою людиною був батько. Спочатку на нього можна було покластися. Щоправда, він тоді постійно прикладався до пляшки, і від нього можна було не чекати.

Перед Роми випали страшні життєві обставини. Іноді його захльостували важкі спогади, від яких він ніяк не міг позбутися. На згадку врізалися багато моментів.

Щоправда, потім все одно налагодилося, але коли він уже став дорослою людиною. Справа в тому, що на його дорозі життя зустрілася одна дуже добра людина, яка не пройшла повз чуже лихо. Саме він умовив тоді Романа знайти справу всього життя. І справою цим стало лісництво. Саме так чоловік і став жити в лісовій хатинці, немов із казки.

У будиночку, хоч він і був маленьким, були всі зручності. Єдине, що доводилося робити постійно – це колоти дрова, бо ні електрики, ні газу в будинку не було. А для зарядки мобільного телефону та для лампочок у хатинці він мав невеликий генератор.

Звуки та аромати лісу допомогли з часом чоловікові забути травмуючі моменти життя та діяли на нього, наче ліки. Адже дерева не скривдять, як це робили люди, які траплялися його шляху.

Лісництво подобалося Романові, дуже вже він постраждав, коли жив і в селі, і в місті Людей просто недолюблював, крім кількох своїх друзів. Саме вони його й підтримували, коли йому ставало самотньо. розумів, що той знову засумував.

***

Дорогу освітлював ліхтар у руці Романа, Джинджер біг попереду.

Сніжинки паморочилися і падали так гарно. Раптом собака загавкав, а лісник побачив маленьку фігурку, на яку одразу ж направив джерело світла. Він не відразу зрозумів, що то людина, дитина. А коли до нього дійшло, то одразу ж побіг на допомогу, адже того дня було дуже морозно.

На щоках дівчинки вже були сліди обмороження, і сама вона була вже замерзла, навіть не плакала, а просто сиділа під деревом.

– Який же ти в мене молодець! Якби не знайшов дівчинку тут, вона б замерзла вже.

Дівчинці на вигляд було не більше п’яти років, її треба було терміново віднести до будиночка, щоби відігріти. Але спочатку чоловік зняв із себе шарф. Він був теплим і таким широким, що дівчинку вдалося повністю обмотати шарфом.

Малятко було добре одягнене, тому Роман відразу зрозумів, що її не спеціально залишили в лісі – вона загубилася.

Романові довелося довго розтоплювати піч, щоб зігріти дитину, адже сам він не витрачав багато дров, воліючи економити паливо – ходив завжди в хатинці в теплому светрі та вовняних шкарпетках. Коли від печі почав виходити жар, він поставив грітися чайник, поклав у чашку пакетик чаю та ложку ароматного меду.

— Бідолашне маля, ти боїшся мене?

Зазвичай, коли діти бачили Романа у костюмі Діда Мороза, вони радісно верещали, розповідали віршики, співали пісеньки та робили все, щоб отримати від нього подарунок.

А цій дівчинці було однаково. Її обличчя нічого не виражало: ні інтересу, ні страху, ні радості. Порожнеча… Чоловікові навіть страшно стало.

У теплі біля грубки дівчинка швидко відігрілася. Але емоцій вона ніяких не показувала, а потім і зовсім заснула. Вона здавалася чоловікові справжнім янголятком: світле волосся, котрі завиваються кільцями, довгі вії, округле личко. Йому було шкода дитини, адже з дівчинкою було щось не так.

Роман переніс її на ліжко, а сам хотів зателефонувати до навколишнього села та поліції, щоб повідомити, що знайшов малу. Але телефон, як на зло, перестав працювати від сильного морозу. Він намагався його відігріти, цілу годину перезавантажував, але той не показував ознак життя.

— Гаразд, тоді спимо, зігріємось, і я вранці віднесу дитину до села, а сам куплю новий телефон. Тільки от батьки дівчинки переживатимуть, — думав чоловік.

Але нічого не вдієш, не вночі ж лісом йти з малюком. Це було б дуже небезпечно.

***

Вранці у двері забарабанили. Стук був такий гучний, що навіть міцно спляча дитина, врятована Романом вчора ввечері, прокинулася. Роман спочатку визирнув у вікно – сонячне проміння ще тільки-но пробивалося через крони дерев.

Дитина сиділа на ліжку і протирала очі. Чоловік усе сподівався, що дівчинка-знайдеш перестане бути такою відчуженою, як лялька. Але сьогодні було все те саме.

Джинджер кілька разів навіть загарчав. І хоч Роман здогадувався, що прийшли за дівчинкою, але його вірний пес справно виконував свої обов’язки – охороняв дім. Адже хатинку просто намагалися вломитися. Чоловікові навіть не по собі стало.

– Хто там? – Промовив він, намагаючись розліпити очі після декількох годин сну.

– Відкрийте, будь ласка! Ми шукаємо дитину, — долинуло з-за дверей.

На порозі стояли двоє: молодий чоловік, який був дуже дорого одягнений, а також дівчинка в порваному пуховику, в дешевому одязі з ринку. страху, адже їм здавалося, що дівчинка, яку вони шукають, замерзла.

– Вона тут! Проходьте. Вчора собачка моя її знайшла.

– Тут? – Чоловік смикнувся було до дитини і почав обіймати малечу. – Я по труну життя буду вам тепер зобов’язаний!

Молодий чоловік кудись зателефонував, повідомив, що їм удалося знайти дитину. На тому кінці дроту плакала якась жінка.

— Тільки ось з малечею щось не те. Як вона лялька, не цікавиться нічим, — сказав лісник.

— Це в неї така хвороба, вона завжди така була і буде. Але ми сподіваємося змінити цю ситуацію за допомогою лікування, — казав захеканий чоловік.

— Але як ваша дитина опинилась у лісі в такий мороз? Адже якби мій собака його не врятував, дитина б просто замерзла, — поцікавився лісник.

Дівчинка-підліток заплакала в голос. А батько так суворо на неї подивився, що у Романа в самого побігли тілом мурашки. Його тато приблизно також на нього дивився, цей погляд чоловікові був знайомий з дитинства.

Лісник одразу ж зрозумів, що в цій родині є якісь таємниці, але випитувати він нічого не став, лише перейнявся теплом до дівчинки-підлітка. Йому здавалося, що вона найбільше постраждала в цій ситуації, адже тільки так сильно плакала.

— Я можу вам розповісти, — сказав чоловік, що нарешті прийшов, — ви повинні знати, бо врятували дитину.

***

Олег жив у сусідньому селі, але не куди зазвичай ходив Роман, а в іншому, яке було ближче до міста і більше за розмірами. Чоловік працював фермером із наймолодшого віку. І це давало йому непоганий дохід. На землі йому дуже подобалося. Продукція розходилася на ура, і справи поступово йшли вгору.

У нього також був надійний двоповерховий будинок, який він відбудував саме завдяки своїй справі. Була в нього і кохана дружина. Вони здавались їм такими ж красунями.

Щоправда, у сім’ї не було дітей. Молоді дуже старалися, але все одно дитина у них ніяк не виходила. Подружжю нічого не залишалося, як виконувати розпорядження лікарів. Вони навіть до циганок-цілительок у табір їздили. Та все марно.

На щастя, через два роки Міла все ж таки відчула себе погано і зрозуміла, що вагітна. Зробила тест, який підтвердив її припущення. Подружжя раділо, наче діти. Але лікарі наполягали на тому, щоби дівчина зробила аборт. Вона не погодилася і ризикнула, спробувала народити дитину. Пологи протікали тяжко.

І одного разу чоловікові повідомили, що його коханої не стало. Чи не витримала родового процесу. А ось маленька крихта лежала в боксі за склом і важко дихала під апаратом – її лікарі мали виходити.

Але надія на її порятунок була слабкою. На жаль, чоловік був такий стурбований горем, що жодного разу не навідався на дитину і навіть не запитав у лікарів про її здоров’я. Він запив, йому було до дитини. Він почував себе слабким перед фатальними ударами долі. Постарів він дуже швидко, навіть із друзями перестав спілкуватися, закрився.

— Якби не Таня, Міла, його дружина була жива, чоловік у всьому звинувачував дитину.

І одного дня він так напився, що йому навіть бачення прийшло у вигляді коханої дружини.

— Олег, потурбуйся про дитину, це наша частинка, — говорила дружина, — вона ні в чому не винна.

— Але чому ти мене кинула?

— Будь ласка, Олежку, подумай про дитину. Лікарі ледве її врятували.

І видіння зникло, чоловік зрозумів, що лежить на крижаній підлозі.

Йому раптом стало так соромно, що він у такому стані, що не подбав про дитину. І кинувся дзвонити до лікарні. Він з’ясував, що дитина ще жива, помчала до дочки, до Тані. Вона лежала така слабенька за склом боксу.

Лікарі всі твердили йому, що надії мало. Але чоловік вірив, що все буде гаразд. І маленька Танечка на мить все ж таки розплющила очі, побачила свого тата. З цього дня вона нарешті пішла на виправлення. Це раніше вона була нікому не потрібна. А тепер їй було, для кого жити, адже вона знала, що тато її кохає.

Дівчинка була такою маленькою і худенькою, що чоловік розплакався прямо в лікарні. Але лікарі й не таке бачили. Вони з жалем дивилися на молодого вдівця, а потім дозволили йому зайти в палату до дитини, коли дівчинку перевели з боксу.

Дитина поступово одужала, і молодому батькові дозволили забрати дівчинку додому, пояснили все, як її доглядати.

Правда, він попросив свою маму допомогти, а потім і зовсім найняв нянечку, тому що дитині була потрібна і жіноча турбота. Та й потім: його ферма поступово занепадала. Ось тільки нянечка виявилася не такою простою.

Олег продовжив розповідати ліснику свою життєву історію, а також пояснювати, як його молодша донька опинилася у лісі.

Господарство Олега у свій час стало приходити в запустіння, тому що йому доводилося приділяти доньці багато уваги, адже він виховував Оленку поодинці.

Потім, правда, попросив маму допомогти, а потім і зовсім найняв нянечку для своєї малюка, тому що його мамі потрібно було доглядати за своїм хворим чоловіком. Вони обидва були вже старенькі.

Олег пізно зрозумів, що неможливо поєднувати догляд за дитиною з фермерством. дитина страждала від неуваги, а якщо вихованням дівчинки – накопичувалися різні домашні справи.

Чоловік ну ніяк не міг розірватися між своїм бізнесом та вихованням малюка. Тому він все ж таки зважився довірити Оленці нянечці. Вона не була для їхньої родини чужою людиною, була приятелькою його покійної дружини, їхньою сусідкою.

Він узяв заради доньки в будинок цю помічницю, яка не тільки сиділа з малюком, годувала її і обстирав, грала, а й готувала смачні страви, забиралася і часом навіть доїла корів за допомогою спеціального апарату. Лариса багато в чому допомагала Олегу, щоправда, за свої послуги брала не так багато.

Лариса була молодою і досить скромною дівчиною. Вона підняла на ноги кілька молодших братів, тож Олег і подумав, що їй можна довіряти. Їй було не важко доглядати його дитину. Вона навіть згодом покохала дівчинку. Також Лариса вирішила працювати у Олега та ще з однієї причини – подобався він їй. Він був роботящим чоловіком, подарунком для будь-якої сільської дівчини.

Олега у селі всі любили та поважали. Лариса була серед них винятком. Вона багато разів зазиралася на Олега і хотіла познайомитись з ним ближче. Тому дівчина робила все, що було в її силах, щоби чоловік звернув на неї увагу. Але вона для нього довго залишалася не більше, ніж просто помічницею, доброю приятелькою.

Жінками Олег не цікавився дуже довго після загибелі коханої дружини, тому йому було важко покохати іншу дівчину. але ніколи її саму.

Лариса також стала фарбуватися заради Олега, зробила у перукарні гарну зачіску та скинула кілька зайвих кілограмів. Перед візитом до сусіда та його доньки вона завжди упорядковувала себе, одягала сукні з глибоким декольте. Адже їй так хотілося подобатись цьому вдівцю.

Лариса була колоритною панночкою: з довгим волоссям кольору блонд, яке вона постійно підфарбовувала, з пухкими губами, великими зеленими очима. Але Олег залишався байдужим до неї дуже довго, ніби не помічав її краси та зацікавленості.

В один із днів маля Леночка стала температура. Олег так перелякався, що побіг швидше до Лариси просити про допомогу. Він ніколи раніше не стикався з дитячими хворобами. Дівчинка вся вкрилася пухирями, які сильно свербіли. Лариса прийшла, дала малечі ліки та змастила зеленкою прищики на тілі, а також заспокоїла батька дівчинки.

— Це нормально для її віку. Зараз перехворіє легко, а от якби була підлітком, то могли б бути ускладнення.

Температура поступово відпускала Оленку, сходило нанівець занепокоєння Олега. Потім він вирішив таки викликати лікаря додому, щоб полегшити стан дитини. Лікар дав усі необхідні рекомендації та виписав рецепт на ліки, а також постільний режим, швидко виїхавши на інші виклики.

Олег був такий вдячний дівчині, що не очікував від самого себе, що запропонує їй стосунки:

— Залишайся зі мною та моєю донькою, ти потрібна не тільки їй, а й мені.

Лариса була на сьомому небі від щастя. Нарешті її мрії стали дійсністю, і вона стане дружиною Олега. На серці було радісно. Тепер Лариса почала виконувати функції мачухи для дівчинки. Вона продовжувала її виховувати, але вже показувала свій характер, наприклад, змушувала Оленку називати її мамою.

— Ларисе, не треба. Її мама – інша жінка. Я їй все розповім, коли вона подорослішає. Вона має знати свою справжню маму.

З того часу Лариса почала дивитись на дівчинку інакше. Вона сприймала її більше як суперницю. На думку Лариси, Оленка відбирала у неї увагу і любов Олега. Дівчинка ніколи не стане її справжньою дочкою. Лариса хотіла свою дитину. А Оленку вона планувала продовжувати виховувати. Тільки ось у своєму дусі.

Олена з роками росла і дорослішала, все більше була схожа на рідну матір.

І Лариса не могла цього пережити. Дівчина розуміла, що Олег так і не забув свою першу дружину.

Олена дратувала Ларису однією своєю присутністю. І дівчина поступово почала зриватися на дитині: то чашку за собою погано помиє, то горщик із квітами впустить, то заляпає новий одяг.

Одного дня Лариса повідомила чоловікові приємну новину:

— Олеже, ми з тобою будемо батьками другої дитини! Я вже зробила УЗД, у нас буде мала. Назвемо її Олесею?

– Звичайно! Я дуже радий.

Молода мати приділяла багато уваги своїй дитині Олесі, а ось на Оленку перестала звертати увагу. Так чинив і батько дівчинки. І вона стала почуватися непотрібною. Якось Олена сильно захворіла. І тоді мачуха вважала за краще відправити її до літньої сусідки. Лариса побоювалася, що Олена заразить маленьку сестричку. Та й потім: їй давно хотілося позбутися дівчинки, і такий шанс вона вирішила використати.

Олена любила свою маленьку сестру, але мачуха не дозволяла ні брати малечу на руки, ні грати з нею.

— Навіщо ти її взяла на руки? Впустиш! Ти ж така неповоротка! Незграбна, — вичитувала дівчинку мачуха з усією своєю злістю, що була в неї всередині.

Маленька білява Олеся поступово росла і міцнішала на очах. Щоправда, вона сильно почала відставати у розвитку. Не переверталася, не тримала сама голову, як це залежало для її віку. А згодом у неї виникли проблеми з промовою – дитина не розмовляла. І хоча батьки вірили, що все у малюка буде добре, лікарі їх не втішили.

Особливо лякало Олега з Ларисою той факт, що дівчинка не виявляє жодних емоцій. Вона більше була схожа на гарну лялечку, але ніяк на живу, життєрадісну дитину.

Батьки дівчинки багато поїздили лікарнями. Але правильний діагноз дитині не поставили. Говорили лише, що мозку малюка не вистачає кисню, хоча пологи у Лариси проходили нормально.

Дівчинка практично ніколи не посміхалася, не тягла до рота різні предмети, не реагувала на своє ім’я.

Олег чув, як вона ридає і вночі, і вдень. Вона так хотіла народити здорову дівчинку.

На Оленку батьки так зовсім перестали звертати увагу. Звичайно, вони її взували і годували, але перестали грати з дівчинкою, балувати її, адже всі гроші йшли на лікування молодшою. Весь світ почав крутитися лише довкола неї. Старша донька почала відчувати себе покинутою.

Дівчинка мріяла, що тато ось-ось візьме її до міста до парку атракціонів, купить морозиво та солодку вату. А ще вона так хотіла на Новий Рік побачити живого Діда Мороза. Але батькам було не до неї. Її бажання в принципі ніхто не брав до уваги. Батько тільки відмахувався, ніколи не обійме, не погладить по голові, не поцілує. Він став холодним до дочки, хоча раніше вони були дуже близькими і рідними.

Лариса ж зовсім зривала зло на своїй падчериці, змушувала її допомагати, навіть коли в дівчинки боліла голова.

— Все ти вдаєш! Іди, прибери іграшки за сестричкою. І йди пил витри, потім підлогу треба буде помити.

Для мачухи дівчинка перетворилася на Попелюшку, яку можна було постійно навантажувати домашніми справами і навіть не дякувати, адже це її прямий обов’язок – допомагати сім’ї. А якщо вона чинила опір волі мачухи, їй діставалися погрози, ляпаси та крики. І ні крапельки кохання.

Жінка сердилась, що Оленка виросла здоровою і міцною, розумною не по роках. Тоді як її донька тяжко хворіла і не виявляла інтересу до життя, навіть до своїх батьків. Лариса вважала це несправедливим, і у всьому звинувачувала дівчинку.

Щоб хоч якось урятувати свою доньку від страшного захворювання, Лариса постійно возила дівчинку до Москви на обстеження та лікування. Проживання у столиці виходило у копійчину. Але все одно жінка знаходила гроші для того, щоб одягати і дівчинку, і себе. Вона навіть купувала собі дорогу косметику. Чоловікові говорили, що вони часто з донькою бувають у Москві. І тому їм потрібно виглядати презентабельно. А ось свою падчерку у всьому обділяла. Навіть м’які іграшки їй не купувала, коли дівчинка просила.

У Олени не було ні ляльки Барбі, ні велосипеда, ні навіть ведмежа.

— Ну що ти хочеш?! Ти ж чудово знаєш, що всі гроші йдуть на лікування дитини! Як можна просити іграшки для себе, коли Олесі так погано? Егоїстка! – Постійно звинувачувала дівчинку мачуха.

Коли батькам сказали, що хвороба дитини не виліковна, Олег розповів про цю біду та Олену. Дівчинка-підліток так хотіла обійняти сестричку, поцілувати її, що підійшла, але відчула сильний удар по спині. Мачуха просто відштовхнула дівчинку та так, що та впала на підлогу і боляче вдарилася головою.

Олег з великими труднощами відтягнув Ларису від дівчинки, з перекошеним від злості обличчям. дружину.

Саме того дня Оленка зрозуміла, що не потрібна ні мачусі, ні навіть рідному батькові. А від Лариси вона і тепер чекала тільки ляпасів і ударів, нескінченних криків, більше нічого доброго. Їй навіть часом здавалося, що в мачуху вселився злий демон, адже раніше вона була лагідною.

А маленька Олеся того дня незворушно дивилася на батьків, навколишній світ її зовсім не цікавив. Здавалося, вона навіть не злякалася крику своєї матері. Дівчинка з байдужістю дивилася на оточення, не показуючи жодних емоцій. Вона була наче зачарована.

Того дня Олена вперше відчула, що сердиться на маленьку сестричку. Поки молодша не з’явилася на світ, життя Олени було прекрасним. Дівчинка-підліток намагалася щосили добре поводитися, приносити хороші оцінки зі школи. Але це допомагало. Батьки не звертали на неї жодної уваги.

Вона бачила, як інших дівчаток у селі гарно одягають батьки, як цілують їх та обіймають.

І тихо заздрила. Адже більше їй нічого не залишалося. Тепер дівчинка розуміла у всьому її сестричку.

Лені теж хотілося плескатися у воді, але її з собою не брали, оскільки це було занадто дорого.

Олена постійно мріяла про те, що її колись візьмуть на море, і говорила про це батькові та мачусі.

– Що?! Яке ще море? А ти заслужила? – Злилася на дівчинку Лариса.

Поступово дівчинка-підліток поводилася, як пацанка: лазила по деревах, постійно рвала колготки і штани, бігала з хлопцями по двору. Вона була лідером у тому числі. Але ніхто з них не знав, що насправді ця дівчинка – ізгой у власній родині. Олена почала приносити зі школи трійки і навіть двійки. Аби батьки звернули на неї увагу.

Вони й навернули. Тільки почали лаяти ще більше. А Лариса так і зовсім стала називати дівчинку безглуздям, тупою, бездарністю. А коли Олена розбила скло у школі, і директор попросила батьків виплатити за це гроші, дівчинці й зовсім дісталося ременем по м’якому місцю від мачухи.

Батько в цей час просто проходив повз і навіть не зупинив свою дружину. Йому, здавалося, було однаково. Він навіть не розумів, що завдає дитині травми своїм байдужим і холодним ставленням.

Маленькій Олесі, яка була тяжкохвора і не реагувала ні на що, виповнилося п’ять років. Причому лікування нічого хорошого не призводило. Але батьків результати реабілітації повністю влаштовували. Вони не сподівалися на краще, звикли, що будуть тягнути цей хрест усе життя.

Якось старша сестра Олесі, Олена, почула розмову батьків. Вони обговорювали різні лікувальні процедури та препарати і вважали, що в Олесі все дуже добре. Якби не зусилля лікарів, Олеся б зараз навіть підвестися з ліжечка не могла. А так дівчинка навіть була здатна самостійно їсти, хоч і не дуже акуратно.

Олена так все і звинувачувала молоденьку дівчинку, що та взагалі народилася. Дуже багато уваги та забирала, перетягувала всю любов батьків на себе. А Олені діставалися від них лише крихітки. І дівчинка-підліток намагалася також не попадатися на очі мачухи, яка за будь-яку провину була готова її розірвати на дрібні шматочки.

Більшість Лена намагалася проводити на вулиці. А що їй ще робити? Мачуха та батько з нею не грали, а з Олесею так і зовсім їй заборонено було розважатися. Усіх дітей уже звали, а Олена в цей час тільки-но починала йти додому. Цього разу вона каталася на крутій гірці, яку залили батьки дітлахів.

Щоправда, у Олени не було ні санчат, ні надувної ватрушки, вона каталася на шматку картону, який знайшла десь поряд. І ось вона літала з гірки так, що паморочилося в голові від страху, і завмирало серце. Дівчинці-підлітку було так весело, що не хотілося йти додому.

Коли Олена вже підходила до будинку, озирнулася і побачила дірку на нових теплих джинсах, які їй купили на день народження. Адже батьки завжди казали, що всі кошти вони витрачають на лікування молодшої доньки.

Дівчинка зашморгала носом.

— Тепер нові джинси мені не куплять, ходитиму в зашитих старих, наче лякало якесь. Засміють і у школі, і на вулиці. Не бути мені тепер лідером, — думала Олена.

Найбільше дівчинка боялася, що мачуха кричатиме на неї, може навіть шльопне по м’якому місцю. Так, Лариса була жінкою хоч і вродливою, але з характером. Не змогла вона покохати дівчинку, навіть більше можна сказати – вона її ненавиділа всім серцем.

Коли Оленка вже підходила до будинку, вона побачила, як Олеся катається на маленькій гірці, яку зробив зі снігу для неї батько. Він навіть посипав сходи вгору сіллю. Дівчинка з ентузіазмом, щоправда, без емоцій, забиралася вгору і котилася вниз. І так вона проробляла одне й теж кілька разів без жодного відпочинку.

Потім вона зупинялася. Плюхалася на сніг і починала ліпити паски. Вона діяла, наче якийсь робот. Олені навіть не по собі стало. Вона не розуміла, за що батьки її так люблять. Адже вона не може відповісти на їхні емоції, не може любити.

Їм головне було, щоб Олеся була зайнята і навчалася чогось нового. І зараз вони були задоволені молодшою ​​донькою, яка ходила в розшитих стразами чобітках і яскравому червоному пальті. Олену ж мачуха з батьком не вважали за потрібне вбирати якось особливо красиво, купували їй речі на китайському ринку. Вони були найдешевшими. Але дівчинці так хотілося бути ошатною та красивою.

Старшу дівчинку Лариса зустріла з явним вогником гніву в очах. Мачуха вже здалеку помітила рвані джинси підлітка.

— Це що таке? – заволала Лариса.

— Я сама зашью, — злякалася дівчинка.

— Ось гадина, зовсім не бережеш речі, ми так з батьком намагаємося, він працює, наче раб. Ти ж знаєш, що на носі у твоєї сестрички реабілітація, — кричала на все горло мачуха.

— Я у зашитому схожу.

— А сільські діти потім будуть батькам говорити, що ми тебе обділяємо. І так вже на повну пліткують. Ти ще й друзям на мене нажалилась! Навіщо ти це зробила? Я тебе питаю!

— Я…я…, — губилася і заїкалася дівчинка, бачачи обличчя мачухи, яке було спотворене гнівом.

У такі моменти дівчинка, звісно, ​​боялася мачухи. Але вона відчувала гостру ворожість і до своєї сестрички. Адже якби не вона, все було б гаразд, як раніше. Але зараз мачуха вивалювала на дівчинку одну образу, потім іншу, потім третю. Повз байдуже пройшов батько. Він був немов домашній тарган, який тільки їсть, п’є, коли приходить додому. Чи не поцілує, не обійме дочку.

— Чому, тату, чому ти мене знову не захистив, чому просто пройшов повз мене, наче тобі все одно? – Зверталася подумки дівчинка до тата, не наважуючись сказати це вголос.

***

Лісник сидів біля грубки та слухав історію Олега. Періодично він дивився на його старшу дочку. Та була така худенька і затюкана, що ставало навіть страшнувато. Хіба можна так до дитини ставитись? Адже вона ні в чому не винна.

Колись Роман і сам був такий самий, тому йому відгукувався душевний стан дівчинки. Він чудово розумів, що все це може закінчитися досить плачевно, як, наприклад, було в нього.

Олег тримав на руках Олесю, обсипаючи її обличчя поцілунками. При цьому на старшу не звертав уваги. Роман розумів, що це через хворобу дочки Олег став таким байдужим, звісно, ​​важко, коли діти народжуються із патологіями. Але це не дає батькам жодного права зриватися на інших дітей. Лісник так хотів відчитати цього чоловіка, але стримався.

— Мене за день до цього побила мачуха… ременем із пряжкою, — в очах дівчинки був біль.

У розмову вліз Олег:

— Та не слухайте її. Вона її трохи шльопнула кілька разів.

Лісник згадав своє дитинство, коли його також постійно «шльопали кілька разів», щоб слухався.

Дитина розуміла, що батьки навіть раді будуть, коли її не стане. Тому в іграх з хлопцями постійно йшов ризик: то залізе на дерево, то стрибне з даху, хоч і в сніг, але з великої висоти, то пірне на велику глибину з човна.

Лісник не зміг пройти повз чуже лихо, нещастя дівчинки-підлітка Оленочки відгукувалися в його серці серйозним болем. І він навіть кілька разів погладив її по голові, втішаючи. Дівчинка у відповідь несміливо посміхнулася, завдяки ліснику, рятівнику своєї хворої сестрички.

— Того дня, — продовжив Олег, — дружина попросила мене привести з гірки додому Олесю, але дитину там не було. Я чомусь не хвилювався, думав, що дитина сидить за будинком і грає, хоча вона завжди сама йшла додому після ігор.

Тоді коли Олеся зникла, стовпчик термометра показував дуже низьку температуру, крім того, на вулиці швидко стемніло. Але дівчинки ніде не було, скільки б її батько не шукав.

У будинку його лаяла дружина:

– Олеся де? Чому ти її не навів?! Ось проси тебе, не проси.

– Її там немає, – розгублено промовив чоловік.

– У сенсі?! – Лариса сіла на стілець від несподіванки.

Жінка кинулася надвір, у чому була. Мороз обпікав шкіру. Уявити, що дівчинка після кількох годин ігор на морозі залишалася на холоді, було страшно.

Вона шукала малу, але все марно. Батьки дівчинки навіть до поліції зателефонували, звернулися до сусідів по допомогу. І ті кинулися шукати, прихопивши ліхтарі та рушниці, адже поряд із їхнім селом був ліс, а там і вовки, і ведмеді водилися.

Старша донька Олега в цей час сиділа у своїй кімнаті на ліжку і не наважувалася сказати батькам правду. Адже вона тоді відвела сестричку в ліс і посадила її під дерево. Вона діяла тоді імпульсивно, мало розуміючи, чого це приведе.

Олена лише мріяла, що коли малеча не стане, батьки стануть колишніми, стануть знову любити її, грати з нею, купувати їй гарні вбрання. Все тепло і любов діставатиметься їй, Оленці. Коли ж минуло кілька годин, до дівчинки повернувся розум. Вона зрозуміла, що наробила.

У Оленки ніхто не здогадався нічого спитати про Олесю, куди та пропала. Про старшу доньку, як це зазвичай бувало, забули в принципі. Усі дорослі на селі того дня були зайняті пошуками дитини. Потім таки Лариса зрозуміла, що старша щось знає. Вона пройшла до кімнати Олени, увімкнула світло.

— Ти щось знаєш? Говори ж! – Зривався її голос.

Був уже ранок. На той час, якби маленька Олеся була на вулиці, то вже замерзла б. Олені стало страшно.

Лена вся скукожилася під ковдрою Мачеха вчепилася в дитину і зізналася в усьому. -то мав залишитися вдома. Раптом дівчинка повернеться сама?

Олена все дитинство мріяла, що батько з нею якось погуляє, хоча б раз. Але він усе відмовлявся і казав, що втомився. А тепер у дівчинки з’явилася така нагода, тільки це було жахливо. Їй треба шукати сестру або те, що від неї залишилося. Уявити це було дуже страшно. Але треба було спробувати.

І коли вони вже зневірилися знайти Олесю, побачили казковий будиночок. Хатинку лісника, який чудово знає місцеві околиці.

– Єгер зможе нам допомогти! Треба постукати до нього.

Так чоловік та його перелякана старша дочка з’явилися на порозі біля хатинки Романа.

***

Олег тепер не знав, як ставитись до старшої доньки, не знав, що робити. Він хотів запитати поради у лісника. Дівчинка його лякала, адже вона так жорстоко вчинила зі своєю сестричкою. Він не розумів, чому вона так зробила. Тільки здогадувався, що він у чомусь винен. Але через те, що він багато працював, вважав, що робить достатньо для сім’ї. Не вмів висловлювати почуття.

— Я поради у вас хотів спитати. Чи варто тепер дочку в дитячий будинок відправити?

Роман подивився на Олега із засудженням. Як можна рідну дівчинку, рідну дитину віддати до дитячого будинку? Навіть через те, що вона таке наробила. Це ж він сам винен, що довів Оленку до такого вчинку. довів своєю неуважністю і холодністю, не заступався, слухався у всьому свою дружину, коли дочка набагато важливіша!

— Якщо дівчинка так вчинила, значить, їй довелося багато витерпіти! Це ж розуму незбагненно! Мене теж мачуха ненавиділа, а ось мою сестру дуже любила. пив до зустрічі з нею. У підсумку я не витримав і втік з дому, почав красти з безпритульними.

Через якийсь час лісник продовжив:

— Коли я вийшов із колонії, одразу побіг знову до своїх пацанів, бо знав, що вдома на мене не чекають, тим більше, що сидів. І мене знову зловили на крадіжці. Посадили вдруге. І тільки після цього я зустрів одну гарну людину, вчителя. Там у колонії вели уроки для тих, хто школу не закінчив. Ось він і став для мене наставником у житті, витягнув мене з болота, підказав ідею, що лісником можна стати. А я завжди любив природу. Це стало для мене виходом із становища. Я йому й досі вдячний.

Олег був здивований розповіддю лісника.

— Вам стільки всього довелося пережити. Ваша родина… це просто жахливо.

– Ні, у Вас теж саме і навіть гірше! Ваша старша донька страждає. Вона потребує кохання. Врятуйте дитину, поки поганої не трапилося!

Нарешті батько щось почав розуміти, подивився на старшу доньку з жалем, у його очах була й ніжність до дитини. Він раптом усвідомив, що так давно не розмовляв до душі з Оленою, так сумував за нею. Він обійняв дівчинку, поцілував у верхівку.

Тим часом молодша дочка показала на лісника пальцем. Він був усе в тому ж одязі Діда Мороза.

З того часу Олег прислухався до лісника: розлучився зі своєю дружиною, яка жорстоко поводилася з його старшою дочкою, став більше уваги приділяти Олені. А молодша дочка нарешті пішла на виправлення. Мабуть, вона відчувала нездорові стосунки у сім’ї і тому хворіла. Тепер у сім’ї було все добре, хоч це спочатку всіх і дивувало.

Олег на знак вдячності запрошував багато разів лісника до себе до хати. Вони з Романом стали навіть друзями. І єгер на новорічні свята радував дітей друга, вбираючись у Діда Мороза.