Рубрика:

– Досить спати! Іди дитину няньчити. У мене вже сил немає. Твоя черга йти на прогулянку,- розбудила Риту матір.

– Мамо, ти хоч розумієш, що я тільки о другій ночі повернулася з роботи? На мене сьогодні ще чекають заняття в коледжі. Про яку дитину ти говориш?

Після народження дитини у молодшої сестри ніхто більше не цікавився тим, чого хоче Рита. Батьки вважали, що вона повинна їм у всьому допомагати. Дівчина мала прибирати, прати і  готувати їсти. Їй доводилося відмовлятися від всього заради сестри. Навіть на її навчання в інституті родина не мала грошей, бо саме в той момент молодша донька закінчувала школу, тому всі кошти пішли на випускний вечір. 

У двадцять років Рита раптом зрозуміла, що вона не живе, а існує. Дівчина наважилася подати документи у вищий навчальний заклад і перестала віддавати свою зарплату до спільного сімейного бюджету. Вона лише виділяла певну суму на оплату комуналки і навіть харчувалася окремо від рідних. Батьків обурила така поведінка доньки.

Пів року між ними були напружені стосунки, а потім Настя, молодша сестра, здивувала усіх новиною про свою вагітність. З батьком майбутньої дитини вони не збиралися узаконювати свої стосунки. Для них навіть дитина не була вагомим приводом для шлюбу. На десерт усі дізналися про те, що ще минулого семестру дівчину вигнали з університету через неуспішність.

– Зате тепер проблем з навчанням не буде, – раділа Настя.

Батьки миттю згадали про свою страшу дочку. 

– Рито, у тебе є молодша сестра і ти зобов’язана їй у всьому допомагати. Тим паче у тебе нікого немає, а вона сама має виховувати дитину.

Саме після цієї розмови у Рити з’явився Смайлик. Пухнастий улюбленець став її найкращим другом, який завжди був радий бачити свою господиню.

– Скільки можна няньчитися з тим котом? – кричала матір. – Краще проведи час зі своїм племінником. Ти ж його тітка, тому повинна допомагати з вихованням. Хіба не бачиш, що ми не справляємося? 

Однак Рита не реагувала на ці слова, а Смайлик навіть не думав поступатися місцем дитині. 

– Ти сьогодні отримуєш зарплатню, – телефонувала Настя. – Купи племіннику пачку підгузників. Вибирай ту, в якій не менше 200 штук! – командувала вона.

Рита довго терпіла усі приниження. Проте одного дня її терпець увірвався. Вона вирішила переїхати. Винайняла квартиру в оренду, перевезла речі і повернулася по свого кота. Однак Смайлика вдома не було.

– Він вибіг на вулицю за тобою, а я не стала його зупиняти, – знизила плечима сестра. – У мене і своїх турбот вистачає.

Після переїзду Рита практично не спілкувалася ні з Настею, ні з батьками. Лише через десять років вона дізнається правду по те, що трапилося з її вірним другом. 

Матір згадала про доньку лише тоді, коли занедужала:

– Рито, я захворіла, – навіть не привіталася вона.  – Ти повинна приїхати і доглядати за мною. Настя на це не має часу. Та й навіщо їй ці клопоти? У неї і так важка доля. А ти ніколи нам не допомагала, думала лише про себе, тому хоч зараз прояви свою вдячність.

Доньці була байдуже на усі докори матері. Звісно, вона не могла покинути її в такому становищі. Разом з чоловіком вони кинулися в батьківську хату. Рита почала збирати речі хворої. Коли сумки були спаковані, вона сіла на край ліжка з думками про те, що може її ненька нарешті щось зрозуміла. Однак та заявила:

– Навіть не думай, що тобі дістанеться наша квартира. Усе майно я заповіла Настя. Думаєш, я не розумію, чому ти так швидко примчала і погодилася мені допомогти? Не треба вдавати із себе таку добру й святу!

Риту вразило ставлення матері. Її не цікавила нерухомість. Прикро було від того, що найрідніша  її зовсім не любить. Вона засмучена попрямувала до виходу.

– І що мені робити з хворою жінкою? – вслід кричала Настя. – Ти, як завжди, думаєш лише про себе! Правильно мама зробила, коли викинула твого Смайлика. Ти ще місяць ходила і плакала через його пропажу. Оце видовище було!

Це було останнього краплею. Такою зрадженою Рита ніколи себе не почувала. Сльози текли градом, але чоловік міцно обійняв її і повів в машину.

Відтоді жінки більше не спілкувалися. Тільки через деякий час Рита дізналася, що її мами більше немає. Втім, образи забути вона так і не змогла.

Що думаєте про цю ситуацію?

На чиїй ви стороні?