Скажу одразу, що до цього випадку я ні в що містично-езотеричне не вірила. Всі ці історії про ворожок, провісників чи карму здавались мені вигадками нервових панянок і малоосвічених стареньких.

Але після тієї зустрічі твердість мого скепсису сильно похитнулася. Сталося так, що мене в черговий раз відправили до командирів. Неважливо, куди саме, суть у тому, що їхати треба було поїздом усю ніч. Разом зі мною відправили ще одного нашого співробітника, причому все це було зроблено в терміновому порядку, ми навіть підготуватися не встигли. Я притупала на станцію, а квитків нема. Тільки в загальний вагон, у якому були тільки сидячі місця. Зараз таких поїздів, мабуть, уже немає. А справа була у 90-х роках минулого століття. Загальний вагон — випробування не для людей зі слабкими нервами, але нам з Ігорем, так звали мого колегу, пощастило. У поєднанні з нами було двоє попутників – літня повна жінка, яка їхала в гості до онука, і злегка підвипивши і сильно балакучий дядечко років сорока. Іе тих, хто вважає себе фахівцем з усіх питань, У вагоні було душно, перегар, що виходив від мужичка, свіжості повітря не додавав, в тут ще тітка, тільки потяг рушив, почала діставати свої дорожні запаси: котлетки з часником, салати з зеленим цибулькою. . Колега мій зблід, каже: — Поліна, я вийду в тамбур ненадовго… Повернувся він за півгодини, розповідає» 

— Стою я в тамбурі, вітерець продуває, колеса стукають двері в перехід в інший вагон, і входить циганка. Вона зміряла мене поглядом, хмикнула. Але сигарету сховала.

— Ти ввічливий, поважаєш навіть циганку. Давай погадаю. Не бійся, грошей твоїх мені не треба. Я посміявся 

— Сім’я в тебе гарна, дружина кохана та двоє хлопчаків. Здоров’я тобі вистачить дожити до глибокої старості, онуків збагнути. Але треба берегтися. Дороги бійся, може статися біда. І тоді життя твоє обірветься раніше за термін. Першою постраждає голова, потім кров заллє все всередині тебе. Якщо цього з тобою не станеться, то жити тобі ще довго

– І ти в це віриш. Здивувалася я.

Ні, звичайно, скривившись, відповів Ігор. Це казочки все для дуже наївних. Ворожки та чаклуни? Ні, звільніть…

— Жульє вони і злодії, — вліз у нашу розмову напідпитку мужик, Не встигнеш оком моргнути, як обдурять і грошики витрусять,

— А ось моїй сусідці циганка всю правду сказала, — тітка з котлетами закінчила свої запаси і теж приєдналася до розмови, — У неї дочка на бухгалтера вивчилася, хорошу роботу знайшла. Зарплату платили регулярно. А то йде якось додому, а назустріч циганка з дитиною. Пристала: «Дай копієчку дитині на булочку, а я тобі всю правду скажу, що було і що буде». А дівчисько візьми та й пішли жебрак по відомому маршруту. Та відійшла подалі і крикнула: «Ти за ту копійку, що моїй дитині пошкодувала, півжиття в тюрзі проведеш»

– Вгадала? – хмикнув чоловік.

Тітка засопіла невдоволено, потім сказала значно.

– Вгадала. Підставив дівчину добре,

на неї розтрату повісив. Три

року відсиділа. Але не це страшно,

ато, що з головою у неї погано стало. Удома сидить, нікуди не ходить. Заклинання всякі захисні бурмоче. Циганок не можна ображати, добром це не скінчиться.

 І ось на наступній станції провідниця завела в купе молоду циганку, коротко буркнувши нам, що на наступній станції та зійде. Я спитала у Ігоря тихо: «Вона?», але

він хитнув головою: “Ні”. Я внутрішньо зіщулилася, табір тут цілий, чи що?

Циганка нікого не чіпала, села

на полицю і прикрила очі, збираючись

подрімати. Але таке сусідство сильне

не сподобалося дядькові, що напідпитку, який почав наїжджати на жінку.

Причепився, мовляв, звідки у циган стільки золота, якщо вони не працюють, а тільки жебракують, Називав їх злодіями, шахраями і кричав усякі гидоти. Колегі моєму, та й усім нам цей шабаш набрид, ми стали мужика заспокоювати, але не тут то було. Зрештою, чоловік попросив йому погадати, тоді він відчепиться. Жінка, яка досі мовчала, відповіла: — А тобі гадати нема про що, Ти вже помер.

Він очі витріщив, та так і завмер. І ні слова більше не промовив. А циганка посміхнулася літній жінці і сказала, що онук її вже зачекався. І все в нього буде добре, хай не хвилюється. Після чого встала та пішла на вихід, потяг уже підходив до станції. У дверях циганка раптом обернулася до мене і сказала: — Не вір тому, хто дає багато обіцянок. І вийшла. Чоловік через якийсь час також вийшов, і його довго не було. Потім прийшли провідниця та міліціонером і забрали його речі. А на запитання, що з ним, провідниця відповіла, що наш сусід по купе помер — трапилося щось із серцем. Ми так і обомліли. Через деякий час я розлучилася з тим, кого вважала чоловіком своєї мрії, Він виявився одруженим брехуном.

Ігор потрапив в аварію на щастя він залишився живим, але одужував дуже довго. Про долю тітки її онука мені нічого не відомо.