– Сину, візьми домашніх яблук! – почувши це, Вася завмер на місці.

Щоб зрізати шлях додому, Василь попрямував уздовж ринкових лав. Тут він купив деякі продукти на вечерю. Вичерпавши грошовий ліміт, чоловік поплентався до рідної дев’ятиповерхівки. Раптом чийсь знайомий до болю голос змусив Васю здригнутися.

– Синочок! Візьми домашніх яблучок!

Повернувшись до торгових рядів, чоловік придивився до старенької, що звала його. Так, вона схожа на його покійну бабусю, і голос такий самий, але не вона.

– Як домашні? – Запитав у неї Вася.
– Точно! Моя яблуня цього року дала великий урожай! – Відповіла літня жінка.
– А червиві чому?
– Без хімії, синку, мої яблука, от і не гидував черв’ячок! – тараторила старенька.

Звісно, ​​Вася повернувся сюди не за яблуками. Привабив його рідний голос покійної бабусі. Та також вміла переконувати з такою самою манерою. І чоловік, наче приріс до місця.

– Гаразд, куплю. Вдома вагітна жінка чекає і синок. Може, ці яблука потішать їх, – погодився чоловік.
– А ти завтра приходь до мене. Я меду принесу. Липового! – запропонувала старенька.

Вася закивав головою, подякував бабусі та пішов додому. Всю дорогу він згадував свою рідну бабусю. Добрим вона була людиною. Завжди підбадьорювала його маленького, завжди дбала про нього. Окрім неї у хлопця й не було нікого. Мати привезла їй його, Васю зовсім немовлям і лишила. Сама поїхала у невідомому напрямку. Ходили чутки, ніби не стало її через п’янку. Бабуся часто плакала тихенько, а Вася втішав її:

– Бабу, ти тільки не плач. Я виросту та допоможу тобі!

Але не судилося дожити старенькій до цього часу. Не стало її, коли онукові було 13. Його віддали до дитячого будинку, а житло бабусі забрали родичі, яких Вася ніколи не бачив.

Так і виріс хлопець у дитбудинку. Вивчився, відслужив у армії, квартиру отримав. Потім улаштувався на завод. Симпатичний, високий юнак викликав інтерес у дівчат. Проте ті, дізнавшись, що він дитбудинку, відразу переставали звертати на нього увагу. Лише через п’ять років він зустрів якось свою подружку на нещастя, Галю. Дівчині теж довелося рости у притулку. Вася запропонував їй заміж, а потім у них народився син Микитка. А тепер Галя дочкою вагітна.

З усмішкою Вася зайшов додому та поставив пакети на стіл.

– Галю, розбирай продукти. Там я ще яблук купив у бабусі на ринку. Яблука домашні! – Сказав він дружині.

Молода жінка поспішила заглянути до пакетів. Незабаром вони з Микиткою сиділи перед телевізором і хрумкали смачними яблучками.
Всю ніч Васі знову снилася рідна бабуся. Вона ласкаво гладила його по голові, примовляючи: “Онуче, все в тебе буде добре!”. Вранці чоловік прокинувся від будильника. Час на роботу.

Вдень та старенька не виходила з нього з голови. Сумувала Марія Тимофіївна! сина Кирюша. Хлопець загинув при виконанні. сколихнулось. Вирішила вона привезти йому наступного дня обіцяний липовий мед.

Повертаючись знайомою дорогою, він знову почув рідний голос:

– Мило! А мед, мед ти забув!

Вася обернувся і побачив стареньку, яка так добре дивилася на нього. Підійшовши до рядів, хлопець поцікавився, дивлячись на мед:

– Скільки я винен?
– Кинь, любий. Які гроші? Це так, щиро. Гостинець тобі та твоїй родині!

Молодий чоловік трохи здивувався. Невже ця бабуся просто так вирішила його пригостити?

– А морквина солодка у вас є? – Несподівано для себе спитав він.

Бабуся розгубилася було, але потім сказала:

– А як же? У мене в селі, синку, все є. Тільки сумки мені тяжкі не підняти. Хочеш, приїжджай. Я дам тобі, скільки потрібно і моркви, і картоплі, і цибульки.

І Вася, зачарований спогадами про дитинство, побрів слідом за бабусею. Приїхавши до села, він з сумом задумався. серед яких він бігав пацаненком.

…Наступного року Марія Тимофіївна чекала на гостей. За частуваннями вирушила до місцевої сільської крамниці.

– Мені он тих цукерок, та торт не забудь, Лорочка, – сказала бабуся, і та потяглася за солодощами. –
Тимофіївно, куди тобі солодкого?
повідала з гордістю старенька.
– Ці гості оберуть тебе колись. нитки! Чужі ж, – попередила сусідка.

Але Марія Тимофіївна не почала їй нічого відповідати. Людям не закриєш рота. Їй добре, та гаразд. Для самотньої людини щастя – зустрічати молодь із дітьми. Так Вася зі своєю родиною і стали старенькою рідною. Їх вона вітала у себе щоліта. І не важливо, родичі вони чи ні, головне, люди добрі виявилися!Тисні «Подобається» і отримуй лише найкращі пости у Facebook ↓