Мама все життя намагалась мене контролювати. Казала, що просто бажає мені добра, утім я не вірила. Ненька примушувала мене ходити в музичну школу. А тоді наполягла, аби я вступила в музичне училище.  Хоча я хотіла зовсім іншого, мріяла стати ведучою на телебаченні. 

 – Не літай в хмарах! Треба мати реальну професію, стабільну!

 – Музикант?

 – Ти що? Та ні! Вчитель музики!

Врешті я все ж зробила, як мама хотіла. Закінчила училище і стала вчителем. Не те щоб я дуже ненавиділа свою професію, просто дратувало, що я не зробила все, як сама хотіла.

В особистому мені не дуже щастило. Звісно, хлопців мала, та всі вони були надто зелені та не серйозні. А тоді я познайомилась з Олегом, зрілим та досвіченим. Йому було 38 років, розлучений і з дитиною. Та мене це не лякало. Лиш коли я розповіла про коханого мамі – вона немов оскаженіла. 

– Навіть не думай! Ти молода, гарна жінка, можеш знайти кого схочеш!

 – Та мені ж Олег подобається!

 – Чи ти не розумієш, що йому нянька для дитини потрібна!

– Це не так, він мене кохає!

 – Ти до мене приповзеш в сльозах!

Тож я вирішила зробити все так, як хочу! Остаточно пересварилась з мамою. А згодом переїхала до Олега. Виявилось, що з ним живе не лише донька, а й мама. Валентині Петрівні – 72 роки та вона ледве пересувається через діабет. Через місяць ми розписалися, вирішили гроші марно не витрачати, тому й свята не влаштовували.

Та минуло кілька місяців і я збагнула, що Олег шукав няньку не лише для доньки, а й для своєї мами. Свекруха увесь час була невдоволена. Щоб я не робила – все їй було не так. А коли я поскаржилася Олегові, він лише спокійно сказав:

– А що, ти думала, що життя – це казка! Ти прийшла на все готове! Маєш бути вдячна! На свої копійки навіть кімнати б не винайняла!

І ось я в розпачі і сльозах прийшла до мами. Очікувала, що вона скаже, що попереджала, почне сварити. Та вона лише обійняла і вимовила:

 – Нічого, ми впораємось, це все досвід!

До Олега я тоді не повернулась. Він дзвонив, благав, казав, що мама більше мене не займатиме. Та я в це не вірю. Аж раптом я збагнула, що вагітна. Звісно, чоловікові все розповіла. Він мало не плакав:

 – Ти мусиш повернутися! В нас буде сім’я! Не руйнуй все!

Та коли я розповіла все мамі, вона знову почала мене вмовляти!

 – Послухай хоч зараз! Нічого не зміниться! Ти не будеш з ним щаслива! А з дитинкою я тобі допоможу!

От скажіть, може зараз варто послухати маму? Чи краще дати нашому шлюбу ще один шанс?