– Сину, не можна так чинити! Це ж твоя дитина! – Ніколи не думала, що мій єдиний син Петро здатен на такий жахливий вчинок.Того страш ного дня невістка просто вийшла за підгузками в магазин в Ірпені. Додому до малесенької донечки вона більше не повернулась. Синові вдалося вивезти дитину до нас в Київ. А далі він зробив те, що назавжди розбило нам серце.
– Твоя донька щойно матір втратила, як ти можеш від неї відмовлятися? – Після гибелі дружини мій син просто втік
Розкажу вам нашу історію. Вона не залишає байдужих. В нас з чоловіком є один-єдиний син – Петро. Та зараз ми ним зовсім не пишаємося.
Річ у тім, що два роки тому в нашій родині сталася страшна біда. Та передувала цьому історія подружнього життя сина з невісткою Аліною. До весілля вони обидвоє працювали й жили в Києві, але згодом почали замислюватись над купівлею власного житла. Та подужати квартиру в столиці, звісно, вони не могли. Тож врешті взяли іпотеку на житло в Ірпені. Це було дуже вчасно, невістка саме завагітніла.
Згодом все в молодих складалось досить добре. Ми так раділи, коли народилася наша онука. Таке свято! Хоча Аліні було досить складно, важкі пологи, вона дуже довго відходила. Ми допомагали, як могли. Сваха приїхати не могла, вона живе в Німеччині, має там нового чоловіка і дитину, котрій всього десять років.
І ось, коли онуці виповнився рочок почалась війна. Аліна планувала виїхати, та не встигла. Вона загинула під час обстрілу. Все сталося раптово, коли вона вийшла в магазин за підгузками для своєї донечки. Ми не могли в це повірити. Після цього синові з донечкою вдалося приїхати до нас.
То були найстрашніші часи. Та найбільше мене здивував Петро. Минув всього тиждень і він заявив:
– Я маю змогу виїхати. Але Соломію не візьму.
– Сину, ти що? Твоя донька щойно матір втратила. Не покидай її.
– А що буде краще, як я воювати піду й загину. Я не буду гарним батьком!
– І що нам робити.
– Можна влаштувати її в якусь сім’ю, платити їм гроші. Або ж заклад спеціальний.
– Як? Це ж наша кровиночка!
Та син нікого не слухав, поїхав. Але Солю ми залишили у нас. Утім Петрові це не сподобалось. Він сказав, що дитина могла б мати молоду маму і тата, а ми позбавили її цієї можливості.
Відтоді минуло два роки. В сина вже нова дружина, наша українка, котру він зустрів у Бельгії. Перші місяці він висилав нам по 200 євро, та згодом сказав, що надалі не зможе допомагати, адже має будувати своє життя, бо не планує вже повертатися.
Мені дуже прикро, що Соля позбавлена батьківської любові. Син міг би взяти її до себе і ростити з новою дружиною. Але як йому пояснити, що не можна відвертатись від рідної дитини? І як взагалі йому пробачити цей вчинок?