Я вдруге вийшла заміж і гірко пошкодувала. Чоловік ніби нормальний, але звички в побуті просто нестерпні. “Треба мати все своє!” – переконує Вітя. Мало того, робить велику різницю між нашими дітьми та онуками. А ще я повинна їм прислуговувати, мов рабиня. Не такою уявляла свою старість. Зараз поділюся з вами своєю історією, аби почути якусь підтримку чи пораду
Я вдруге вийшла заміж і гірко пошкодувала. Тепер замість щасливої старості мене чекає купа клопоту
Мого чоловіка давно немає на цьому світі. Так вже склалося, що Андрій загинув в автокатастрофі. Я сама виховувала дочку. Зараз нашій Олі 25 і її не покидає думка видати мене заміж:
– Мамо, ти ще молода, така гарна! Не можна бути все життя самій!
Я не скажу, що цілком забула про особисте, навіть іноді мала залицяльників. На той час зустрічалась з Віктором і у нього були серйозні наміри. Віктор розлучений, у нього двоє дорослих дітей: Віра і Мирослава. Чоловік у свій час пережив зраду, тож дуже мріяв про сім’ю, затишок і будинок десь у селі.
– Тільки уяви, як це прекрасно прокидатись не від міського галасу, а під щебіт птахів!
Дочка теж переконувала:
– Мамо, виходь заміж, ти маєш бути щасливою. А старість у селі – це чудово!
І я таки зважилась. Ми з Вітею продали свої міські квартири, купили дачу і переїхали. Два роки ми витратили на ремонт і вони, направду, були найкращими. Нам було дуже комфортно удвох. Але після того, як ми завершили всі ремонтні роботи, Вітя запропонував зайнятись городами. А потім до нас щотижня почали приїжджати його діти і онуки.
Нагодувати, наповнити їжею їхні багажники стало моїм безпосереднім завданням. Довкола шум, галас, у вихідні я просто не мала спокою. Часто онуків залишали у нас на канікули і я ще мала бавити чужих дітей. Віктор переконував, що треба мати все своє. Ми насадили купу овочів та фруктів. Цілі дні я проводила то на городі, то на кухні, то з дітьми. Робила закрутки, а діти Віті все забирали. Одного разу я відклала кілька баночок для Олі, але наступного дня їх не стало:
– Я Вірі віддав, – спокійно пояснив чоловік.
– А що я дам своїй дочці?
– Та не хвилюйся, ще будуть яблука, квашена капуста.
– Так, твоїм дітям все найкраще, а моїй дочці – дулю з маком.
Все життя я жила в місті, звісно, намагаюсь звикнути, навчитись усього, але мені й направду важко. Чого я маю віддавати всю себе чужим дітям? Ми з чоловіком теж перестали розуміти один одного. Віктор вважає, що його жінка ледарка і нічого робити не хоче. Я б з радістю повернулась до свого колишнього життя, але в місті в мене більше немає будинку. А дочка недавно вийшла заміж і не хочеться її обтяжувати. Але так жити далі я не можу. Порадьте, що робити.