\

Мама чоловіка, Ірина Антонівна, вже понад 20 років працює та проживає в Італії. І наскільки мені відомо, повертатись пані Ірина  вже не планує, оскільки там нового чоловіка – сеньйора Альберта. Орест ріс без батька (втік ще до його народження), а згодом і без мами. Бо пані Ірина подалася якраз на заробітки, і за Орестом доглядала бабуся Галина. 

Проте свекруха досі стабільно пересилає Оресту гроші й звісно, я цьому не дивуюсь. Це ж цілком нормально, що мама хоче допомогти своїй дитині, тим більше коли вона має таку можливість.

Не скажу, що в нас з Орестом фінансова криза в сім’ї, однак бувають складні періоди. Наприклад, нещодавно купили нову машину і тепер повинні трішки економити, бо паливо дороге. Раз в тиждень стабільно на 2-3 тисячі заправляємося. І я вважаю, що для середньостатистичної сім’ї в Україні це звичайне діло. Не всі можуть собі дозволити купити авто й після цього ще новий одяг, відпочинок. Бо влітку ми з дітками були в Буковелі тиждень, влаштували їм такі веселі канікули. 

Свекруха сама скидала кошти, без нагадувань. Та і знаєте, не кусай руку, яка тебе годує. Я щиро дякувала за ті 500 євро, за продукти, які пані Ірина передавала. Для онуків вона окремо збирала гостинці та одяг. Звісно, на свята приїздила в гості та не з порожніми руками. Інколи ми ті гроші міняли на гривні та купували одяг, продукти, оплачували комуналку. А інколи відкладали на чорний день. 

Донедавна ніколи ніяких проблем чи питань стосовно цього не було. Та раптом декілька днів тому телефонує свекруха. Зазвичай до мене вона не дзвонить, а до Ореста на вайбер і то у вихідні дні. 

Я підняла слухавку. І вже тоді було погане передчуття, по спині пробіг холодок. І не дарма! 

– Тетяно, а чому це твої батьки вам ніколи нічим не допомагають? Ви вже разом скільки, 10 років?

– Та допомагають, просто не так багато, ви ж знаєте…

– Чому я аж з Італії пересилаю кошти, а вони не зволять ані копійки дати? Я вважаю, що це не правильно. Хай 500 гривень бодай на онуків витратять!

Мої батьки живуть в селі на Франківщині. Тато столяр, а мама медсестра в амбулаторії. Тому самі розумієте, що навіть як скласти їх зарплати до купи то вийде в рази менше, ніж свекруха пересилає з Італії. 

Тим паче, ані я, ані мій чоловік не просимо у неї грошей на пряму. Ірина Антонівна сама давно так захотіла і висилала без нагадування. Для чого тепер звинувачувати моїх батьків у чомусь?

 Бо я думаю, що вони мені нічого не повинні. Тим паче, що тепер вони вже у поважному віці й не мають таких можливостей як свекруха. І я вважаю, що в такому випадку тепер вже повинна їм допомагати, а не вони мені. Звісно, ми отримуємо деякі гостинці з села, закрутки на зиму. Але Орест часто допомагає татові біля хати, а я з мамою на кухні пораємося. Цього літа допомогли новий дах поставили та супутникову тарілку купили. 

Одним словом, дуже обурила мене ця ситуація! Свекруха, мабуть, геть збожеволіла! Ну як мені зараз язик повернеться в батьків вимагати гроші. 

Це повна дурня! Де це таке ще заведено? Хіба такі традиції ще існують в сучасному світі?

От що я маю наступного разу сказати свекрусі у відповідь? Чи погоджуєтесь ви з моїми думками, які я написала вище?