Мама кинула мене 10 років тому, навіть у гості не приїздила та зі святами не вітала. А коли сама втрапила у скрутну ситуацію – то згадала, що доньку має! Де ж її совість, люди добрі?!

Моя мама згадала про мене, лише, коли потрапила у скрутне становище.

Мама ніколи мене не любила, бо я схожа на свого тата, який нас покинув. Мені тоді було 8 років. Мама два роки побула ще зі мною, а тоді поїхала до Німеччини на заробітки. За ці два роки, що мама ще була в Україні, вона жодного разу не поцікавилась мною, мене гляділа бабуся і тоді, і як мама поїхала.

Мама лише свою злість та образу на тата на мені згонила. Досі пам’ятаю її слова: “Ти така ж безтолкова як і твій параша. Нічого путнього з тебе не вийде”.

В Мюнхені вона познайомилась із заможним німцем, його звали Марк. Вони швидко одружились. Мама нам з бабусею допомагала перші 3 роки, і то рідко, далі забула про нас.

Все впало на плечі бабусі. Вона змушена була вийти на роботу, аби ми могли прожити. Їй тоді було за 60, але вона працювала сторожем у нічні зміни. Всі важливі моменти в житті зі мною переживала бабуся, мами поруч не було.

Я почала працювати з 18 років, де тільки могла. У 20 вийшла заміж. Мама мене і не привітала. Вона тоді була “дуже” зайнята, відпочивала з Маком на Балі.

З чоловіком ми всього досягали самі, бо я знала, що допомоги від рідної мами не отримаю, а свекри – люди небагаті. Нам спершу було дуже важко, але ми не здавались і продовжували наполегливо працювати.

Зараз маємо великий будинок та машину. Обоє працюємо та гарно заробляємо. У нас двоє дітей, які й не знають про існування ще однієї бабусі, бо вона ніколи про них не згадувала.

Я звикла до того, що не потрібна мамі. Не пробачу їй лише одного, коли бабусі потрібна була операція, мама відмовилась допомогти. Ми тоді знайшли гроші, але було вже пізно. Бабусі не стало. Я дуже плакала і побивалась за нею, а мама й на похорон не приїхала, у неї був черговий відпочинок.

Весь час мама жила в своє задоволення та насолоджувалась життям. Марк на неї грошей не шкодував, вони багато подорожували, у мами були постійно нові гарні речі та коштовні прикраси. Її розкішне життя я бачила в соцмережах, тоді як ми з бабусею, в той же час, їли м’ясо лише на свята, а в школі мене дражнили «бомжихою», бо носила старий одяг, коли мама шикувала.

Три місяці тому не стало Марка, а мама повернулась в Україну. Він заповіту не залишив, проте його діти моїй мамі сказали відразу, що нічого їй не віддадуть.

І от мама почала до мене телефонувати, навіть в гості зайшла. Принесла дітям подарунки й мені теж. Каже, що вона не розуміла як їй зі мною пощастило і шкодує, про свої колишні вчинки. 

Я її словам не вірю. Вона просто не має де і за що жити, от тепер і проситься до нас в дім. Та я її бачити не хочу. Колись я не потрібна була мамі, а тепер – вона мені. Чоловік каже, що підтримає будь-яке моє рішення щодо цього.

Як би ви вчинили на моєму місці? Пробачити і прийняти маму чи не впускати у своє життя?