https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fusi-mamy-na-starosti-hochut-zhyty-poruch-iz-ditmy-a-ya-navmysno-poyihala-get-i-zrobyla-tse-ne-prosto-tak%2F%3F?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я постійно чую від подруг, як вони страждають через те, що живуть далеко від дітей. А я їх зовсім не розумію. Адже добряче вже натерпілася від молодого покоління.

Про те, що син приведе в дім свою кохану, я мріяла завжди. Думала, що матиму подругу й підтримку. І ось цей день настав. Мій Олег привів свою Тетяну. Я була щаслива і відразу запропонувала:

 – Ось у мене половина будинку мамина порожня. Переїжджайте, робіть ремонти!

Я жила в батьківському домі, котрий після мого весілля на дві половини поділили. Згодом забрала до себе хвору маму, а її квартиру зачинила. І так зраділа, що нарешті син там житиме, що поряд будуть онуки гратися, я зможу їх усіх бачити, коли схочу. 

Після весілля молоді почали ремонти. Я в усьому їм допомагала, їсти готувала, доки вони кухню не облаштували. Спочатку ми жили дуже добре, щодня приходили один до одного в гості. А тоді поступово все змінилося. Молоді почали мало не щодня запрошувати гостей, сидіти з ними до ночі. Якось я не витримала і пішла попросити їх, аби розходились.

 – Ми молоді, хочемо розважатись! – зауважила Таня.

 – Добре, але ж не вночі.

 – Ми у своїй квартирі чи не так?

 – Звісно, але я ваша сусідка.

 – Наче ви молодою не були. 

Та це був лише початок. Тетяна лише розважатись хотіла, а от біля хати нічого не робила. Мені самій доводилось доглядати клумби, замітати, навіть на їхній території. Соромно ж перед людьми. А молодим наче байдуже було. Страшенно неприємно було, коли померла моя мама, а вони навіть з похоронами мені не допомогли. Натомість вже через тиждень влаштували чергову гулянку в  себе.

Згодом народились онуки. І мало не відразу син попросив мене, щоб я допомагала його дружині. Я думала, що часом гулятиму з дітьми чи трошки сидітиму. Та виявилось молоді мали на увазі інше. Таня всього в три місяці відлучила дитину від грудей. А тоді просто приносила маля мені зранку й кудись йшла. Часом вешталась десь до самого вечора. Я нічого не розуміла. 

Потім народилась друга дитина. Не зчулася я, як перетворилась на няню, котра й грошей за роботу не отримує. А коли намагалась відмовитися, Таня страшенно ображалась.

Роки минали, діти росли. А я дедалі частіше почувалась, наче прислуга. Молоді щотижня кудись їздили, дітей залишали зі мною. Навіть не питали, чи я можу. Якось я не витримала і вирішила серйозно поговорити з сином:

 – Ви батьки та дорослі люди. Маєте самі дбати про малих і себе!

 – Мамо, ти ж нам не чужа, це ж твої онуки.

 – І що? В мене й своє життя є.

Та нічого зовсім не змінилося. Мені це остаточно набридло. І я наважилась на рішучий крок. Виставила свою половину будинку на продаж і вирішила переїхати. Коли ж до мене вже почали приходити потенційні покупці, син про все дізнався. Прибіг відразу до мене.

– Як ти так можеш? Чого переїжджаєш? Куди?

 – Знаєш, я все життя мріяла жити в горах. Вирішила купити будиночок в селі, звідки родом татом. 

 – А ми? Ми планували, що колись будинок повністю належатиме нам. А так уяви, поруч ще чужі люди житимуть.

 – То купіть самі цю половину.

– Звідки ми візьмемо гроші? І хто нам з дітьми допомагатиме?

 – Це вже ваші проблеми.

Я все вирішила. Молоді на мене ображаються, та я не можу так далі. Хочу ще сама насолоджуватись життям. Як гадаєте, маю право?