– Як ви ще спите? А я вже всі роботи поробила! В селі всі прокидаються на світанку! – голосила тітка Настя

– Ми тут гуртом подумали, що було б добре приїхати до вас! А то не памʼятаю, коли ми останній раз бачилися! – заявила мені тітка, щойно я підняла слухавку. То був ранок суботи, коли ми з чоловіком і сином дозволяємо собі поспати досхочу.

– Залишились би на тиждень! Погуляли містом, побули б разом як слід! – продовжувала та. 

Я ніколи не могла розуміти звідки у людей прокидається така наглість…

Якщо коротко, то ми з чоловіком і сином живемо у Львові. Квартира недалеко від центру, в нас дуже гарне місто, архітектура, ці трамваї та кав’ярні, рай для туриста. Кожен хоче сюди приїхати, насолодитись атмосферою. І моя родичка з чоловіком і дітьми не виняток.

І тут настає субота. Ми чимало працюємо, тож хочемо довше поспати у вихідні. Я бачу солодкі сни, як раптом усіх нас будить дзвінок. Раз, другий. У своїй голові я перебрала всі матюки, які знала. Серце відчувало, що то тітка Настя.

– Як ви ще спите? А я вже всі роботи поробила! В селі всі прокидаються на світанку! – голосила вона мені, а я дивилась на годинник, який показав лише 7:30.

– Ми завжди так спимо на вихідних! А ви щось хотіли? 

– Та думали приїхати до вас! Поки золота осінь, там у вас напевно так красиво! 

– Приїхати? – перепитую я.

– Ну на тиждень десь. Ми вже зі сусідами домовились, вони допоможуть пригледіти за господаркою. Твого сина вже напевно не впізнати, так підріс!

Я слухала це і згадувала, як вони минулого року вчинили так само. Тоді я ще не знала що на мене чекає, але ледве витримала тих 7 днів разом з ними в одній квартирі. Ми пообіцяли собі, що це востаннє.Тим більше на вулиці повно хворих.

– Ну ви ж розумієте, що зараз всі хворіють.

– Ой, та ти не переживай! Ми вже всі перехворіли, у нас тут імунітети кращі, ніж у вас! – тішилась та.

Як я не намагалась перевести тему розмови та мене ніхто не слухав. Навіщо я намагалась відмовитися, якщо все було вирішено замість нас? Тоді мені на думку спала ідея.

– Так може зробимо навпаки? Ми до вас на тиждень! Бо так бракує свіжого повітря, природи, тиші. У вас же є корова? Так би домашнього молока попила. І здається у вас ще кури були! Можна приготувати курку в духовці у медовому соусі! Обов’язково зробимо таке на вечерю! – повна ентузіазму говорила я.

А у відповідь затяжна мовчанка. Потім вона попросила зачекати, бо її хтось покликав. Я почекала, а через хвилину вона заявила, що її чоловік покашлює, мабудь варто зачекати поки одужає.

– Нічого страшного! Ми приїдемо як тільки він буде здоровим! – відповіла, але тільки почула, як дзвінок обривається. Ось які вони, коли до нас їхати, то всі здорові. А як ми до них, то чоловік кашляє! Сміхота! Та я не жалію, що сказала таке! Нарешті провчила цю безпардонну жінку.