Рубрика:

https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fvidkoly-svekruha-vyjshla-zamizh-za-bagatogo-italijtsya-to-pro-rodynu-get-zabula-nache-vidhrestylasya-vid-nas-mov-vid-chuzhyh-navit-za-onukiv-ne-zgaduye%2F%3F?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Завжди думала, що мені пощастило зі свекрухою. Ірина Василівна така модна, сучасна. Навіть допомагала мені з весіллям, інтер’єр квартири ми теж підбирали разом. Свекруха – заробітчанка, свого часу дуже допомогла нам з Андрієм. Дивлячись не неї, переконувалась, що гроші не псують людину, особливо якщо вони зароблені важкою працею. Попри все, у пані Ірини вистачало часу на сім’ю. 

Свекруха вже 10 років в Італії, працює покоївкою. Ірина Василівна давно поховала чоловіка, тому про свекра я знала тільки з фотографій. А коли народила донечку Вероніку, стала частіше отримувати гостинці. Свекруха надсилала шоколадки, іграшки, а іноді й одяг. Ще й розмір вгадувала! 

А як приїздила на свята, весь час з онучкою. Брала дитину гуляти, годувала, на руках носила, читала казки. Коли почалась війна, свекруха кликала нас з дочкою до себе на канікули. Це були чудові часи. Я дуже раділа, що у нас така турботлива бабуся, а в Андрія – мама. Тільки одне мене гнітило: свекруха всю себе віддає сім’ї, бо чоловіка давно немає. Навіть радила Ірині Василівні:

– Ви менше працюйте, подумайте про себе, у нас з Андрієм усе є.

Згодом це спрацювало. Свекруха познайомилась з одним італійцем – Роберто. Спершу я раділа за неї, пані Ірина надсилала мені фото, де вони щасливі. Андрій теж підтримував маму. Я вже думала, що Веронічка погуляє на весіллі у бабусі. Але нас туди не запросили:

– Ми багато гостей не кликали і вам далека дорога.

Потім я дізналась, що Ірина Василівна переїхала до свого чоловіка. Онучка перестала отримувати звичні подарунки від бабусі. А на Великдень свекруха взагалі не приїхала:

– У мене своя родина, хочу з ними провести свято.

Я розумію, у неї тепер своя сім’я, турботи. Але не може бути, щоб цілком про родину забула. Іноді телефоную до неї, скаже кілька слів, спитає, як справи і все. Якось запитала її, чи можна, щоб ми у гості приїхали:

– Та ні, краще не треба.

– Мамо, що сталося? Поясніть. Я вас не впізнаю!

– Та може, пізніше, зараз не найкращий час.

– У вас з Роберто проблеми?

– Просто дайте мені нарешті час насолодитися спокоєм з коханим чоловіком. Я не буду постійно вам гроші передавати.

Моя донечка дуже сумує, постійно питає:

– Мамо, а коли бабуся приїде?

Мені дуже шкода дитину. Андрій теж не розуміє, чому мама від нас відхрестилася. А я вже подумую, що сама підштовхнула свекруху до такого кроку і шкодую. Ну, не могли ми їй стати цілком байдужі. Я не перестаю себе запитувати, що могло статися. Я не проти, нехай свекруха поживе для себе. Але це не привід забувати про родину. А як ви вважаєте?