https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fne-mozhna-os-tak-vzyaty-podaruvaty-dachu-a-todi-zabraty-yiyi-takogo-pidstupu-vid-svekruhy-ya-ne-chekala%2F%3F?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Взаємини зі свекрами в мене завжди були не прості, та я ніколи не думала, що вони здатні та підлість. Ну, сварилися ми, всіляке трапляється, але я завжди намагалась поводитись з розумінням, поблажливо.

Нам зі Стасом пощастило. Бабуся залишила мені квартиру і ми відразу оселились окремо. Згодом народився наш син, а тоді ще один. Ми багато працювали, аби забезпечити сім’ю всім необхідним. Зовсім мало часу відпочивали. А останні роки були взагалі важкими.

Та коли почався карантин і ми сиділи цілісінькими днями вдома, чоловік запропонував:

 – Знаєш, у батьків є дача. Стара дуже, там роки ніхто не був, все, мабуть, заросло, можна поїхати подивитись.

Я дуже зраділа, ми забрали у свекрів ключі й поїхали. Виявилося, що місце просто казкове. Дача під лісом, там дуже гарно. Так, будинок старий, занедбаний, двері відкрили злодії, геть все повиносили. Та десь за місяць ми все прибрали й зремонтували, у дворі порядок навели. Місце й справді стало дуже затишним. Увесь карантин ми там зі синами пережили. І це було чудово. Я навіть подумала, що на старості охоче б жила на лоні природи.

– Любий, а може нам тут ремонт зробити. Будинок перебудувати. Будемо тут на вихідні залишатись, басейн каркасний поставимо.

 – Це чудова ідея.

 – А батьки проти не будуть.

 – Та вони тут сто років не були, їм ця дача даром не треба!

Ми звісно спитали свекрів і вони охоче погодились. Тоді взялись за роботу. І так гарно в нас все вийшло, намилуватись не могли. Самий будинок перебудували, зробили велику веранду, і ще й кімнату для дітей на другому поверсі. А коли все було готове вирішили запросити рідних на шашлики.

Щойно свекри побачили будинок, не стримували подиву.

 – Нічого собі, як гарно все вийшло.

 – Так, нам тут дуже подобається. 

Ми посиділи всі в альтанці, поїли. А тоді чоловік вирішив поговорити про переоформлення будинку. Та свекруха спокійно відповіла.

 – Не поспішайте, нащо вам те треба. Ніхто ж вас не виганяє.

Тоді я й зрозуміла, що щось тут не так. Стала просити чоловіка, аби все розібрався з цим. І якось він прийшов від своєї мами засмучений.

 – Що сталось?

 – Не хочуть батьки дачу переписувати. Побачили, як гарно там стало. Кажуть, що собі залишать.

 – Як так? Вона ж їм була не потрібна!

– Тепер це змінилось.

Мені так прикро стало. Навіть не знаю, як це розуміти. А що як згодом вони схочуть взагалі продати ділянку. Тепер після ремонту вона коштуватиме вдвічі дорожче. Я вважаю, що чоловік має з усім розібратися, поговорити суворо з батьками. А як ви гадаєте?