Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Рубрика: ЖИТТЯ

Цього року наша донька Аліна вступає до університету. Вона взагалі мріяла десь закордоном навчатися, у Словаччині чи в Польщі. Рік так старанно готувалася до іспитів, бігала від одного репетитора до іншого, навіть у суботу вчилася.
Однак, мій чоловік Петро взяв та зруйнував всі плани Аліни. А все через його мати та сестру.
Все почалося ще місяць тому. Петя прийшов з роботи, стукнув кулаком:
– Я так думаю, що Алька має до Львова вступити. Там буде вчитися.
– З якого це дива?
– Як це? По-перше, близько, от навіть маршрутки щогодини ходять. Ну а ще можемо на гуртожитку економити, там ж моя сестра та мама живуть.
Найбільше у світі я не хотіла жити під один дахом з цією прокаженою сімейкою. Свекруха, Марія Василівна, мене у родину взагалі не приймала. Адже я звичайна дівчина з села, виховувала старенька бабуся, ніякого приданого нема. Звісно, хто ж це захоче таку бідну невістку!
А сестра Віка – то чудо в пір’ях, інакше не скажу. Їй би лиш гуляти та в мами гроші просити на розваги. Як не нову сумочку, то телефон чи похід в ресторан. Так і в 19 років вийшла заміж по зальоту, у 20 народила.

І от та сімейка плодиться, Віка нещодавно 3 дитину народила. Але досі вона, діти та зять живуть з пані Марією у квартирі. І от Петя хоче, аби ще Аліна жила в тій Рукавичці.
– А де вона спатиме?
– У прохідній кімнаті, там є диванчик та стіл письмовий.
– Ага, щось всі туди-сюди ходили та їй заважали вчитися. Ще чого вигадав!?
– Так ми зекономимо на оренду квартири чи місця у гуртожитку.
– А нічого, що твоя донька стільки часу вчилася та мріє закордон вступити.
– Ой, знаю, як вона вчитися буде. Їй лиш волю дай – то почне гуляти по клубах та ресторанах. Ні, ми документи до Львова подаємо і крапка.
Донька аж розплакалася, коли почула такий наказ від Петра. Пробувала його переконати, вмовляла, обіцяла – марно, чоловік, наче скеля, непохитний.
Ну а потім я випадково дізналася справжню причину, чого ж Петро так норовиться виправити доньку до родичів. Тут не обійшлося без зовиці та свекрухи.
Грошей в Андрія (зять) вже нема на 3 дитину, пані Марію взагалі на пенсію відправили. Але в неї якась болячка зі спиною. тому не може весь час з дітьми гратися. І от Марія вигадала, що піде на роботу. А діти ще малі, в садочку місця нема для всіх. Тому вигадали план – моя Аліна буде братиків двоюрідних бавити після пар.
Ну геніально, просто геніальний план! Такий ще надійний, що словами описати. Взяти і перетворити мою доньку на няньку. Ну і все обкрутити так, наче вони такі добрі та щедрі, дозволили пожити на квартирі.
Я ж просто підслухала, як Петя говорив про це по телефону чи то з мамою, чи то з сестрою:
“Так, так. Я в серпні приїду, завезу її речі. Думаю, що в університеті не буде аж стільки пар, може до обіду. Ще подякує, навчиться з малими сидіти. Сама колись мамою стане, то хай вже практикується”
Ох, яка мене не на жарт то розлютило, як залетіла в кімнату та лупнула Петра кухонним рушником по руках – то телефон відлетів.
– То ось такий у тебе план?! Аби дитина не вчилася, а в няньки гралася?!
– Зате матиме дах над головою…
– Ага, і купу проблем. Дзвони до своєї мамаші прокаженої та кажи, що не бачити їм безкоштовної няньки.
От план свекрухи та зовиці з тріскотом провалився. Донька все одно хоче вступати до Польщі, там вчитися. Та і мені буде спокійніше. Бо якщо вона до Києва чи Харкова поїде, там ж постійні вибухи, страшно, ракети літають. Ну а в Польщі спокійно. Гроші не проблема, заради освіти Аліни я ладна і нашу квартиру продати.
До серпня є ще час, але тепер ні свекруху, ні зовицю я бачити не хочу. Не вистачало, аби нас у чужі проблеми та турботи вплутали!