Ми з Іллею жили у сусідніх під’їздах. Хоча, навіть, не віталися ніколи. Та якось, зустрівшись у спільних знайомих на дні народженні, неочікувано помітили один одного. Відтоді були нерозлучними. 3 роки зустрічалися. Тоді Ілля зробив мені пропозицію. Після мого «так», відразу розпочали підготовку до весілля.

Все йшло за планом. Наші батьки нас підтримували, допомагали. Ми дуже хотіли жити окремо. Тож планували після весілля орендувати квартиру. Моя мама, коли дізналася про це, віддала одразу гроші відкладені на подарунок.

– Це все одно для вас. Раптом знайдете щось підходяще.

Цей день наближався. Ми хотіли розписатися трохи раніше. Але Світлана Романівна, переконала нас розписатися вже в день весілля.

– Нащо оце двічі наряджатися. Знову цілий день на святкування. А так все разом та й все.

Певне, вона мала рацію. Ми так і зробили. Вранці була церемонія розпису, після якої поїхали до ресторану. Першими нас вітали батьки Іллі. Подарунок, який вони зробили, перевершив усі очікування.

– Ось ключі від вашої власної квартири!

Ні я, ні Ілля навіть не здогадувалися. Тож дуже зраділи такому сюрпризові.

Після весілля мені довелося переїхати до чоловіка. У квартирі потрібно було зробити ремонт. Та мій тато будівельник, тому обіцяв, що все швидко зроблять. До того ж Ілля йому допомагає, та й матеріали одразу всі купили на подаровані моїми батьками гроші.

Якось чоловік подзвонив, що йому терміново потрібен паспорт, а він забув його вдома. Ілля розказав, де знайти документ, і попросив привезти на роботу.

Коли я шукала паспорт у шухляді, випадково натрапила на документи на нашу квартиру. І дуже здивувалася.

Покупка була оформлена на Іллю, що цілком логічно, але дата. Все було зроблено в той день, коли ми хотіли розписатися. Свекруха відмовила мене, мовляв краще все в один день робити.

От тепер думаю, чи все так просто. Може, вона не хотіла, щоб я мала право власності на квартиру? Все ж було куплено ще до весілля. Можливо мій батько дарма там ремонт робить? І цікаво, чи знає про все це Ілля?