Ніяк не можу зрозуміти маминого вчинку. Хіба то так правильно?

Мені здається, що ніколи до кінця не зрозумію свою маму. Її звати Галина, їй 58, вже 15 років працює в Німеччині. Приїздить додому рідко, але завжди з подарунками і грішми. Завдяки їй ми з братом маємо власні квартири — за це їй вічна подяка.

У мене все склалося: чоловік, двоє діток, спокійне життя. А от у брата, Романа, пішло шкереберть. Два роки був одружений із Зоряною, а потім знайшов іншу і залишив її з донечкою. Мама дуже розізлилася на нього, сказала, що він нас зганьбив, і припинила йому допомагати.

Але з Зоряною мама зв’язок не перервала. Навпаки, ще більше зблизилася з нею. Вони постійно переписуються, мама шле гроші й пакунки не лише мені, а й Зоряні. Коли приїздить, вони гуляють разом, їздять на природу, у кафе. Намагалася зрозуміти маму, але в якийсь момент це стало мене гризти.

Одного разу не витримала і вирішила поговорити з нею.

— Мамо, а ти не думаєш, що це трохи дивно? — запитала, коли сиділи на кухні. — Більше часу проводиш із Зоряною, ніж зі мною.

Мама підняла на мене очі й спокійно відпила чай.

— І що тут дивного?

— Вона тобі ніхто! Вже не наша родина! Рома її кинув, тож має жити своїм життям, а ти носишся з нею, як з рідною донькою.

— Зоряна — мама моєї онучки, а ще людина, яку Роман скривдив. Ти ж сама казала, що повівся, як свиня.

— Ну повівся, але це його життя, а ти тепер ніби її друга мама!

— А може, в цьому й річ? Залишилася сама з дитиною. Їй важко. А я можу допомогти. І так і роблю. Це не відбирає моєї любові до тебе, але не можу просто відвернутися від неї.

— Але ж вона може вийти заміж! І що тоді? Будеш продовжувати тягнути її на собі?

— Може, замість того, щоб рахувати, кому більше даю, подумай, чому тобі так заздрісно? Я допомагаю тим, кому вважаю за потрібне. І якщо тебе це не влаштовує, це вже твоя проблема.

Я піднялася і вийшла з кухні, не кажучи більше ні слова. Всередині все палало від злості й розчарування. Було боляче, що мама так мене відштовхнула, але ще болючіше було відчуття, що для неї вже не на першому місці. І з цим я нічого не могла вдіяти.