Мама поїхала, коли ми були ще малими. Мені на той час лиш виповнилося 12, а Андрію – 10. Мама залишила нас з бабусею, тато на той час вже пішов з дому зарази іншої жінки і ми з ним більше не бачилися. 

Пам’ятаю той момент, коли вона поцілувала нас на прощання, обіцяючи, що скоро повернеться:

– Ну це буквально на чучуть! Не хвилюйтеся, я скоро буду вдома. Зате привезу подарунки, щоб ви мали те, що захочете. Бабуся за вами слідкуватиме, тільки будьте чемними.

На той момент ми навіть не до кінця розуміли, що це надовго.

– Мама сказала, що приїде через пару місяців, я не вірю – один раз сказала брату Андрію, сидячи на кухні, коли ми вечеряли. 

Мама завжди писала, що працює, і що скоро повернеться. Проте я відчувала, що це затягнеться. Брат також сумував за мамою навіть міг годинами плакати після нашої розмови у Скайпі.

Вона поїхала до Італії, влаштувалася на роботу доглядальницею до бабусі та дідуся. Спочатку було важко  на новому місці, мова чужа, усе нове. Але мама завжди була сильна. Вона допомагала літнім людям, прибирала, готувала їм їжу, доглядала за дітьми. Різні будинки, різні люди – усе для нас. Пам’ятаю, як завжди сміялася у Скайпі. Не дивлячись на біль та розлуку, вона завжди намагалася посміятися і казала, що рада, бо є можливість заробити.

– Скучаю за вами, дітки! 

Всі наші рідні допомагали, але для нас дітей мамину відсутність було важко заповнити.. Тітка Оля приїжджала раз на місяць, допомагала з господарством, бо бабусі на той час вже було важко самотужки поратися біля хати. 

Так минуло вже 12 років. Завдяки старанням матусі ми з братом здобули гідну освіту, дах над головою. Але мама не поспішала повертатися додому.

Одного дня ми з Андрієм вирішили, що пора щось змінювати:

– А що, якщо ми зберемо гроші і зробимо ремонт у хаті, щоб мама побачила це сюрприз?

– Ідея класна! Але де ми візьмемо гроші? Ми ж не можемо це зробити за її кошти, бо вийде не чесно. 

З тих пір ми почали економити, навіть маленькі суми, що приходили від мами. Хата, де ми колись жили, була старою і потребувала ремонту. 

Після кожного відеодзвінка мама запитувала, чи все в порядку, чи нам нічого не бракує. І навіть якщо казали, що все є – все одно висилала по 200-300 євро кожному. 

З Андрієм від літа старалися встигнути до цьогорічних свят. Ми працювали, їздили до знайомих, щоби допомогли з матеріалами, самі все клеїли, фарбували. У нас був план – до Різдва все зробити, бо мама якраз приїде у відпустку на свята. 

Кілька разів я їздила до бабусі, питала, чи приїде мама, чи не запізниться. Андрій завжди говорив, що він хоче здивувати маму, показати їй, що ми виросли, що все зробили для неї. 

Ми стали справжньою командою. Коли дізналися, що вона приїде у відпустку на свята, не могли повірити своїм вухам. 

Спочатку отримала повідомлення від неї: “Скоро буду вдома. Точніше, встигну до Святої вечері, постараюся приїхати, побачимося!”

Приїхала з величезним пакетом подарунків для нас, з шоколадками, які привезла прямо з Італії, і вишиванкою для бабусі. Коли вона увійшла до хати, то завмерла на місці, а з очей почали котитися сльози. 

– Ого! Це ви зробили?? Це для мене, діточки?…

– Ми вирішили, що пора… Ти ж сказала, що повернешся до свят, мамо. 

– Збирали гроші, купували матеріали. Все для тебе.

– Не можу повірити. Це… це неймовірно. Ви навіть не уявляєте, як я горда вами! 

Тоді я зрозуміла, що перед Різдвом трапляються дива. І це диво – твоє рідні люди, які поруч у цей момент. 

Всупереч всім труднощам, ми разом, і це значило все. Я з братом ще досі не можу повірити, що мама знову з нами! І ми будемо не тільки на свята бачитися, але й щодня! 

Ця історія була про те, як важливо підтримувати родину, навіть коли фізично далеко, і як важливо знаходити час для тих, кого любиш.