Максим стояв перед нею на колінах, а вона сиділа закривши обличчя руками і плакала навзрид.
-Віка, розумієш, ну так вийшло … вибач. Пам’ятаєш? Пам’ятаєш… Тоді, коли ми ще тільки почали зустрічатися, ми вирішили… що якщо хтось раптом зустріне іншу людину, то ми просто відпустимо один одного, ну пам’ятаєш?

-Макс, – Віка плачучи дивиться на чоловіка, – нам тоді було по чотирнадцять. А тепер по тридцять, ми з тобою сім років одружені.

-Віка … Вона зможе мені народити дитину, вона мені сказала …

Віка знову плаче, як дитина.

-Ну, Віїїк, нуу блін. Я не можу тебе обманювати, було б краще, якби я завів інтрижку на стороні? Я б принизив цим і тебе, і себе … Дитина, малюк … вона народить мені дитину.

-Іди, чуєш? Зараз же йди з мого життя,
з мого серця.

Дитина … це те, що хотіла Віка найбільше на світі, народити дитину … такого ж милого, як Макс.

Віка за два тижні поїхала до мами.

Ніхто не вірив, що це всерйоз.

Свекруха зі свекром не хотіли її відпускати, сестра Макса, Оленка, плакала навзрид і лише дружина старшого брата Макса, Інна, кривила губи в усмішці.

-Ну що, – заспівала Інна, – не такий вже й гарний твій Макс, не такий, як ти його звеличувала, притворниця, дивитися на тебе було гидко.

Віка не знала і не розуміла, чому така ненависть, звідки вона раптом взялася в Інни?

Лише потім дізналася, пішов Макс до молодшої сестри Інни до Аліси.

Ніхто не вірив, ні друзі ні родичі, всі твердили про якусь кризу семи років, а Віка знала, що це все… вона не пробачить, хоч і чекала на неї.

Чекала, що він приїде, стане притулившись до одвірка, покличе її, обійме і скаже, що це був сон, поганий сон.

Але цього не сталося.

Незважаючи на всі умовляння, немов у гарячці, звільнившись, Віка поїхала до батьків.

Вона заборонила собі думати про Макса, згадувати про нього.

Це сильні жінки можуть бути такими вольовими, потоваришувати з колишнім чоловіком, з його новою дружиною, Віка не була такою.

Віка була звичайною, трохи слабкою, трохи плаксою.

Тому вона й поїхала, щоб не рвати собі душу та не плакати щоразу від болю та образи, з колишніми родичами Віка теж перестала спілкуватися.

Вони зустрілися за п’ять років.

У тому місті залишалася квартира, яку залишили дідусь із бабусею для коханої онуки, тато Вікі давно забрав своїх батьків ближче до себе, бо Віка вийшла заміж за Макса, квартира тоді й залишилася молодою.

Коли Макс зізнавався Віке в тому, що йде до іншої, він пішов без нічого.

Не взяв нічого з меблів, взагалі нічого свого одягу.

Віка, якийсь час через це і сподівалася, думала повернеться ну з ким не буває, він же нічого не взяв.

Коли зрозуміла, що ні, тоді й вирішила рвати, хоч би як це було боляче.

Минуло п’ять років.

Тато запитав Віку, чи не хоче вона розпорядитися спадщиною дідуся та бабусі.

-Треба продати квартиру, дочка, ніхто не буде там уже жити, ти можеш тут купити більше…

Віка оголошувалась, але…

Але ніяк не могла насмілитися приїхати туди, де була щаслива, а вона була щаслива, навіщо говорити неправду.

Все ж таки вона пішалася і поїхала, взявши з собою Мишу.

Віка показувала синові місця, де вона проводила дитинство, коли приїжджала у гості до бабусі.

-Мамо, а ми попити не взяли.

-Точно, йдемо, он магазин новий відкрили, якраз подивимося.

Віка пішла по одному ряду, а Мишко по іншому.

Вона відразу його впізнала, Максим стояв спиною до неї і уважно вивчав етикетку на пляшці вина, а Віка задихнулася від якогось припливу ніжності, ностальгії і ще чогось.

Вона хотіла пройти повз, тихо і непомітно, але він ніби відчув її, озирнувся і…

-Віка?

-О, Макс привіт.

-Вікуся, нічого собі, ти стала краще в тисячу разів, ніж була, хоча здавалося б куди краще тобі.

У Вікі бухало серце, скрізь, по всьому тілу.

Вони мило говорили, проте, кожен розумів незручність моменту.

-Вишком балуєшся?

-Так у колеги день народження, а я … я, ти ж знаєш, нічого не розумію в цьому, – Макс кивнув на полицю з вином, – ось стою і роздумую, як би не спростоволоситися.

Віка хотіла щось відповісти, але тут підбіг Мишко і вона відволіклася на сина.

Макс змінився в обличчі, глянув на Мишу.

-Твій?

-Ага, Мишко.

-Міша?

-Ну так, а в тебе хтось?

-А Де ти його взяла …

Наче не чуючи Віку, продовжує Макс.

-Як Де? Народила…

-У сенсі народила? Від кого?

-Від чоловіка, Максе. Що за дурне питання?

-Ти Заміжня?

Віка не встигла відповісти, Ведмедик показав дві пляшки води.

-Міш, ця вода з малиною, тобі ж не можна, вибач, Максе, нам треба бігти, слухай … я приїхала продати квартиру, там меблі, речі, якщо щось потрібно, приїжджай, забирай.

Я ще пару днів пробуду з ріелтером справи вирішимо.

Макс махнув рукою і одвернувся.

Його чомусь зачепило те, що Віка так добре виглядає, що вона мабуть вийшла заміж, народила дитину, гарна, така рідна і така далека.

Макса це страшно … розлютило.

Бач, пацан-то вже великий. Напевно, був хтось у неї, не встигла виїхати і вискочила швидше за цього заміж … а вони ще … його звинувачували … а вона … зрадниця.

Настрій у Макса зник, він сам не розуміє чому, тому що побачив колишню дружину щасливою та спокійною? Дивно, народила дитину … а з ним сім років … Макс взяв першу пляшку.

Дорогою Максим передумав їхати, куди збирався, подзвонив матері і сказав, що зараз приїде.

-Що сталося, Максе? Ви посварилися з Алісою?

-Мамо, я ні з ким не сварився, що я не маю права заїхати в гості до батьків?

Все ж таки матері вдалося витягнути з Макса, що він зустрів колишню дружину з дитиною, та звичайно розповіла Олені.

Олена буквально увірвалася у квартиру до Вікі.

— Вікусь, ну як так? пропала, не дзвониш, не пишеш, ну ладно Макс, ми-то до чого?

Колишня золовка тараторила не перестаючи, і замовкнути її змусила лише поява Мишки.

-Який чудовий малюк, твій, Віку.

-Так.

-Слухай, а може і добре, що ви тоді, вибач звичайно … але багато таких випадків, коли ось живуть чоловік з дружиною, роками, дітей немає, потім розходяться і бах …

Оленка така сама бовтанка, — посміхаючись думає Віка, — чого вона боялася, все добре…

Макс був не в дусі, він знову лежав на дивані у батьків і дивився в стелю, зустріч із колишньою дружиною ніяк не йшла у нього з голови, хоча пройшов уже місяць.

-Мам.

-Що?

-Я не хворів нічим у дитинстві?

-Ну … краснухою, на вітрянку хворів … А так … ні, більше не згадаю, а що трапилося?

-Нічого.

-Я не бачу чи що? Другий день додому не їдеш … Що сталося?

-Та нічого, мам … У Вікі є дитина, розумієш? Дитина, а в мене немає… ми з Аліською вже стільки часу разом, а дітей немає… мама.

Немає дітей-то … І з Вікою, сім років прожили, не було дітей, а тут бах … зі мною розійшлася і дитина з’явилася.

-Максим, – мама села і опустила руки, – ти що … ти думаєш, що це ти … що ти не можеш мати дітей?

-Так, мамо … це я, ваш син, такий весь безглуздий …

У кімнату вийшла Олена, подивилася на матір, на почервонілого батька, на брата, що сидів з опущеною головою.

-Це тобі за те, що ти Віку образив.

— Олено, — скрикнули враз батько й мати.

-Що, Олено, що Олена? Він і від Аліски тієї, гуляє, як собака, вона тому народжувати не хоче.

-Чого?

-Того, Що чув. А діти … не хотіла тобі говорити … є в тебе дитина, ось.

Олена показала телефон, вони сидять обійнявшись з хлопчиком.

-Ну і що? – Запитує Макс, – що ти мені показуєш, це Вікін син, я їх у магазині бачив.

-Так? І з першого разу запам’ятав чужу дитину? Побачивши мигцем? Навіщо це тобі?

Чи може тому, що ви з Мишком одна особа, а брат? Тільки не кажи мені, ніби ти не зрозумів, що це твій син.

-Олена … – мати сіла на стілець.

-Мам, що Олена, що Олена, я нікого не обманювала і не обманюю, я вагітних дружин не міняла на коханок.

-А, де Віка, – схаменувся батько, – треба її запросити до нас, треба …

-Олено, ти впевнена, що дитина Макса?

-Мамо, я розумію твоє бажання захищати великовікового дитинку, але ти ж любила Віку, як дочка…

— Оленка, до чого тут любила, Віка доросла людина, вона…

-Я прийшла до Віки, тоді, коли вона приїжджала, говорили з нею, коли на кухню зайшов Мишко, я втратила мову, не знаю, як цей балбес не міг зрозуміти, що перед ним його син.

-Міша, привітайся, – веліла йому Віка, а я стояла і дивилася, як на диво якесь.

-Здрастуйте, – сказав малюк і подивився на мене очима Макса, – а ви хто?

-Я так розумію, що я твоя тітка …

Я сказала Віке, що зрозуміла тепер, чому вона так швидко поїхала і не хотіла ні з ким із нас спілкуватися. Але, я виявилася неправою, Віка тільки у батьків дізналася, що вагітна, коли їх уже розвели…

Якийсь там друг її батька допоміг, щоб Мишка не записали на Макса, хоча її і вмовляли … Але Віка так захотіла.

Віка незаміжня, Макса не пробачить … Просила не говорити про Мишу, типу Макс скаже. що вирішила його повернути, є друг, заміж виходити не хоче, боїться зради.

Занадто любила одного…

-Олена … і ти мовчала? Знала та мовчала?

-А ви не питали … Ви ж знали, що я до Віки ходила, знали, що вона з дитиною приїхала … Мам, всі винні, що так сталося. Ти ж бачила, бачила, що він фліртує з Аліською, помічала ж, що Інка тягає свою сестрицю до нас.

Тату, ти своїм мовчанням теж потурав тому, щоб ваш Максік зраджував законну дружину.

Вона зрозуміла, зрозуміла, що ми всі зрадники, навіть я, хоча мені на той момент було всього тринадцять років.

Тому й не хотіла мати з нами нічого спільного і з тобою братика.

-Віка, вибач, я все їм розповіла, вибач, – каже телефоном Олена.

-Та нічого страшного, я … чого мені чекати?

-Ну ти ж знаєш Макса, одержимий тепер ідеєю спілкування з сином.

-Зрозуміло … Ну що вдієш.

-Ти дозволиш? – Здивовано запитує Олена.

-Звичайно, він же батько.

-Але чому ж ти раніше не говорила?

— Ніхто не питав, Олено. Гаразд, я не війну влаштовуватиму, Мишко знає, що його тато — Максим, я розповіла.

-Привіт … Віка.

-Привіт, Максе.

Максим дивився на хлопчика… на сина.

-Привіт …

-Привіт. Ти мій тато?

– Ддда.

Хлопчик кивнув головою.

-Йдемо, – Мишко бере Максима за руку і веде до кімнати, – я покажу тобі нове Лего, воно ще важке для мене, мені його подарував дядько Вітя. Він пообіцяв, що у вихідні позбираємо, але раз ти приїхав…

-Миша … дядько Вітя, це хто?

— Мамин друже, — спокійно каже хлопчик.

Погравши із сином, попивши з ним чай, Макс, стоячи на порозі, дивиться на Віку.

-Шансів у мене немає, як я розумію?

Вона хитає головою.

-Навіщо? Через дитину, так це не серйозно, я не забороняю вам бачиться і буду рада, якщо Мишко буде знати свого тата, бабусю з дідусем.

Тільки вибач, але ні Інну ні твою Алісу, моя дитина бачити не буде.

Якщо раптом ти вирішиш, що тобі це не треба, дай одразу знати.

Грати почуттями дитини я тобі не дам, гаразд?

-Так …

Максим спілкується з Мишком, бабуся з дідом теж, Оленка природно, вона душі не сподівається у своєму племіннику.

Максим виконує умову Вікторії, Інна, дружина старшого брата Макса та Олени, не перетинається із племінником чоловіка, Аліса тим більше не горить бажанням.

Максим з Алісою розходяться і ні, не Віка тому виною, це назрівало давно.

Вікторія виходить заміж за Віктора.

Ось така проста історія.