Я тут копійку до копійки складаю, стараюсь якось економити. А син з невісткою думають, як то дітей побільше родити

Маю єдиного сина. Тож ніколи нічого не шкодувала для нього. Завжди підтримувала і приймала його вибір.

Ми з них вдвох залишилися, коли чоловік загинув в автокатастрофі. Заміж я так більше і не вийшла. Пропозиції були, але в мене був син на першому місці.

Антон, коли почав зустрічатися з Вітою, одразу нас познайомив. Казав, вона стане його дружиною. Так і сталося, вже за пів року вони одружилися.

Я розуміла, що молодому подружжю краще жити окремо. Тому ще на весіллі віддала їм ключі від однокімнатної квартири. Вона лишилася від батьків чоловіка. Поки Антон вчився, я здавала ту квартиру в оренду, а гроші відкладала.

Син працював у магазині побутової техніки менеджером. Зарплатня невелика, але його певне все влаштовувало. Думала, почне щось шукати краще, як одружиться. Одразу після весілля, Віта завагітніла.

Як народився Стасик, я у вихідні забирала його гуляти. Часом готувала щось, то приносила їм. Одним словом, допомагала як могла.

Внучкові й року не було, як невістка завагітніла вдруге. Звісно, діти – то радість. Але є їх виховувати треба, годувати, одягати.

– Сину, скоро у вас буде двоє дітей. Може, пора про кращу роботу подумати?

– Не знаю, нам і так непогано, на все вистачає.

Звісно, вистачає їм, поки я ще працюю. То підгузники куплю, то продуктів принесу, а то і так прийде син “Мамо, позич грошей”. Зламався холодильник – мама з відкладених, купила новий. На балконі було старе вікно – мама замінила, щоб дітям холодно не було. Добре так жити, нічого не скажеш.

Подобалося мені чи ні, а то ж таки свої діти, допомагала як могла. Няньчила вже двох онуків, Стасика і Алінку. Внучці якраз рік виповнився, в кафе відсвяткували, звісно, не без моєї грошової участі. Як через тиждень Віта потішила мене новиною.

– Ми з Антоном скоро знову станемо батьками!

У мене просто відібрало мову. Живуть в однокімнатній квартирі. Працює тільки Антон, і то яка там в нього зарплата. Я на пенсію виходжу за два місяці. Хто їм помагатиме? Як вони збираються жити?

Вирішила до свахи подзвонити, хай би вона з дочкою поговорила.

– Ви ж самі зі сватом у будинку живете. Може б, помінялися з дітьми? Вам місця в квартирі вистачить, а їх скоро п’ятеро буде. Та і дітям біля хати краще, є де погратися.

– Вони дорослі люди. Знали, що роблять. Хай вирішують свої проблеми самі! А я на старості років, хочу спокійно пожити для себе.

Як то так матері може бути байдуже на дочку, я не знаю…І що тепер робити. Як ті діти житимуть. Я на свою пенсію, аби себе прокормила та комуналку заплатила. Хіба дітей няньчитиму, чим я ще можу помогти. Вміють дітей зробити, хай думають, де на них заробити! А то звикли, що мама за все думає. Досить вже, пора дорослішати.